Кері Блек - Імперія обіцянок та гріхів, Кері Блек

Глава 3. Перше королівство та незнайомці

Моя нога в один момент з церемоніальної зали перемістилась до зовсім іншого місця. Я опинилась посеред малолюдної вулиці, а позаду був густий ліс. 

Сонце світило мʼяким золотим світлим. Високі дерева з блискучим листям та соковитими плодами затуляли огляд на будинки. А кущі у садах, вкриті ягодами, схожими на дорогоцінне каміння.

- Ти хто? Звідки тут взялась? - почула незнайомий голос та почала озиратись. - Гей! Панянко! До тебе говорять! Глуха чи, що?

Я не розуміла звідки лунає голос доки не опустила очі вниз. Біля моєї бежевої сукні стояв невеличкий чоловік в робочому костюмі синього кольору. На голові в нього був темний картуз, а в руках кірка. 

- Ну нарешті. Думав вічність не докричусь,  - фиркнув він,  міцніше взявши свою кірку та знову засипав мене питаннями. - Що це за чудернацька сукня в тебе? Уявила себе королевою? А може… ти шпигунка? Гей! Гноми! Люди! Тролі! Тут шпигунка!

Я озирнулась та не виявивши жодної живої душі, окрім гнома, відкрила свою сумочку та дістала дуже рідкісний пил. Пилок фей з королівства Інвідія, батьківщини мого Тома. 

- Вона хоче мене отруїти! - викрикнув він та після цього солодко заснув з пилком на носі.

Сам пилок не несе ніякої шкоди, лише відсилає жертву у царство снів на декілька годин.

- Такий маленький, а такий важкий - говорила сама до себе, ледве піднявши гнома за костюм та потащивши до найближчого дерева.

Буде виглядати наче він просто стомився та ліг відпочити. 

Потерши долоні одну об одну, я ще раз оглянулась і повністю підтвердила свою здогадку щодо королівства в яке потрапила. 

- Гула, - посміхнулась та силою думки змінила свій одяг з сукні на бежеву сорочку та легкі темні штани.

Кожен маг має три дари. Перший – природний, у мене це стихія вогню. Другий — набутий, і я володію магією перевтілення речей. Третій дар – таємний, адже він у кожного проявляється по-різному. Дехто може так і не розкрити його до кінця життя.

Окрім гномів та тролів в королівстві Гула мешкають й люди, тому злитись з ними не буде важкою проблемою. 

Гула - королівство щедрості, достатку й гармонії з природою. Це край вічного врожаю, де дерева важко схиляються під вагою соковитих плодів, а річки течуть чистими потоками, наповненими м’яким сяйвом магії.

До одного з таких дерев я й підійшла, відчувши, що мій шлунок у цьому раю плодів починає про себе нагадувати. 

Велике, соковите, червоненьке яблуко, яке виблискувало від сонця. 

Ті декілька секунд, що я тягнулась до яблука були наче вічність, як же мені хотілось шматочок…

- А спритно ти з ним, - зненацька з-за дерева вийшла дівчина та моя рука завмерла.

Молода дівчина з хвилястим волоссям яскраво-зеленого кольору, яке прикрашене живими квітами. Її очі бурштинові, проникливі, а оливкова шкіра з ледь помітними зеленими прожилками. В мене підкралася думка, що вона не зовсім людина.

Одяг дівчини простий, у земних тонах, із вишивкою, що нагадує лісові орнаменти.

Невже вона все бачила? І мій перехід сюди бачила? Це не добре. Ніхто немає знати хто я така і куди прямую. Насамперед це заради моєї безпеки. 

Я повільно опустила руку до сумочки. 

- На варто, - дівчина ступила крок назад. І хоча її слова говорили про інше та в очах промайнув вогник страху. - В мені тече кров тролів, тобі потрібно буде чимало пилку.

Так ось звідки цей зелений відтінок шкіри.

- Я чесно нікому не скажу, - вона підняла дві руки вверх. - Обіцяю, жодна жива істота не дізнається.

- Тоді що тобі потрібно? - адже не спроста вона показалась і зараз розмовляє з незнайомкою.

- Власне, - вона опустила очі на мої ноги. - Це що тобі потрібно в моєму саду?

Я не помітила, як за своїм сліпим бажанням опинилась на добре скошеній приватній траві, а не на дорожньому каменю. 

- Лише одне яблуко, ти не проти? - запитала та після її кивка зірвала з дерева таке омріяне яблуко. В роті аж слина почала виділятись, так вже мені хотілось його скуштувати та дівчина не дала навіть шматочка надгризти.

- Якщо ти голодна, то можу пригостити обідом, - говорила дівчина мені в спину, коли я повернулась, щоб поласувати.

- Дякую, але…, - я тут точно не за цим. Та почувши звук свого шлунку, який наче був ревом дракона, зрозуміла, що через хвилювання та нерви перед переходом, не їла ще з вчорашнього вечера.

Дівчина навіть зраділа, коли я все ж погодилась зайти до неї. 

- Мене звуть Ілана Вервейн, моя мама людина, а тато напівтроль, сімʼя Вервейн керує полями, де зараз знаходяться мої батьки, також ми знаємось на особливостях магічного ґрунту, - почала представлятись вона, поки ми проходило повз дерева і я розглядала їх будинок.

Сімʼя новоспеченої знайомої мешкає в будинку  із гладкого темного дерева, прикрашеного різьбленням у вигляді листя й квітів. Дах укритий живим мохом і квітучими травами, завдяки чому хатинка виглядає майже невидимою серед дерев. Навколо, окрім дерев, ростуть квіткові клумби та кущі з ягодами. Ці будинки дуже відрізняються від цегляних будинків в Септем, місцем де імперія керує сімома королівствами. 

- А ти? - Ілана зненацька зупинилась біля входу з плетеними двома стільцями та горщиками з рослинами.

- Ліса, - відповіла я.

Вона дивилась пильно на мене, чекаючи продовження представлення та я мовчала. Ілана не виглядала загрозливо та розповідати їй хто я, небезпечно.  

Вона хотіла відкрити двері та її рука зупинилась на ручці. 

- Але ж ти не шпигунка? - Ілана примружила свої бурштинові оченята.

- Якби я була шпигункою, то відразу б пішла виконувати завдання, а не яблука красти, - засміялась я від обурливого наклепу на себе.

- В цьому є сенс, - дівчина з полегшенням видихнула та все ж відкрила двері.

Ми зайшли відразу до вітальні зʼєднаною із кухнею. Всередині хатинка тепла й затишна. Глиняна піч займає центральне місце, навколо якої стоять дерев’яні меблі. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍