Кері Блек - Імперія обіцянок та гріхів, Кері Блек

Через кілька днів. 

Вітер надував вітрила, і корабель повільно віддалявся від берега. Я стояла на палубі, вдивляючись у горизонт, де море зустрічалося з небом, і відчувала, як у грудях розливається дивна пустота.

Імперія залишилася позаду — майже порожня. Більшість людей повернулися до своїх домівок, а ті, хто залишився, будували нове життя на попелищі старого. А я… Я залишала все це за собою.

Мій погляд ковзнув по хвилях. Перше, куди я прямувала, — королівство Іра. Там, серед древніх гір, жила стара дракониха, з якою мені кортіло зустрітись. Щось у мені тягнуло до неї, ніби моя місія ще не була завершена. Але навіть ця нова подорож не могла заглушити гіркоту прощання.

Я важко зітхнула, обіймаючи себе руками, і повільно повернула голову…

Моє серце різко підскочило.

Позаду мене стояв Варіон.

— Невже ти справді думала, що поїдеш сама? — його голос був теплий, знайомий, і від нього мені стало легше дихати.

— Варіоне… — прошепотіла я, не вірячи своїм очам.

Він без роздумів притягнув мене до себе й обійняв. Я відчула, як розслабляються мої плечі, і вперше за довгий час світ знову став цілісним.

— Вибач, що затримався, — шепнув він, торкаючись губами мого чола.

— Розумію, — я відступила на крок, шукаючи його погляд. — Королівство Супербії зараз потребує тебе.

Варіон усміхнувся, але в його очах було щось більше.

— І це також… Але я готував дещо.

Він запустив руку в кишеню й витягнув невелику червону коробочку. Мій подих перехопило. Я вже знала, що там. Серце калатало так, ніби хотіло вирватися з грудей.

Варіон опустився на одне коліно.

— Алісіє Лоран… — почав він, і його голос ледь тремтів. — Жінко, яка полонила моє серце, яка навчила мене, що справжня сила — у свободі. Я йду за тобою, хоч би куди ти рушила. Поки ти потребуєш мене, я буду поруч. І нехай між нами лежатимуть королівства й моря, я чекатиму відповіді. Можливо, не зараз… але я чекатиму.

Я кліпнула, не в силах повірити в те, що відбувається. Він відкрив коробочку — у ній лежала витончена каблучка з рубіном, що відбивав сонячне світло, мов шматочок червоного неба. Біле золото граційно облітала його, наче щось ніжне та дороге. 

— Так, — мій голос зірвався на шепіт не давши йому договорити. 

Варіон підвів голову, здивований:

— Але я ж планував промову і самі важливі слова…

— Твоя промова чудова, — я всміхнулася крізь сльози.

Варіон обережно одягнув на мій безіменний палець обручку та посміхнувся своєю магнетичною посмішкою, від якої я мліла.

— Я кохаю тебе, — ми одночасно промовили та зустрілись поглядами.

Він підвівся, і я кинулася йому в обійми. Наші губи з’єдналися в поцілунку, сповненому ніжності, надії та обіцянки, що попереду нас чекає щось більше.

Корабель віддалявся від берега, несучи нас назустріч невідомому. Але тепер я точно знала: хай куди б я прямувала, я не буду одна.

Від автора:

Вітаю любі читачі. Завершуючи пригоди Алісії, в моєму серці наче щось разом з нею прокинулось. Якась жага, щоб змінити щось.

Надіюсь ви отримали приємні відчуття, коли занурились у цей світ. Дякую кожному читачу за підтримку моєї творчості, це дуже надихає. Чекаю на ваші відгуки.

Також не забудьте підписатись, щоб не пропустити ще більше новинок ❤️

Щиро Ваша Кері Блек ❤️

Обручка 

Кінець