Кері Блек - Імперія обіцянок та гріхів, Кері Блек

Огнеріс тим часом повернувся до Калісти, яка стояла трохи осторонь, розмовляючи зі своїм братом Калістеоном. Я бачила, як Тео тихо обійняв її плечі, а вона прихилилася до нього, знаходячи опору в його теплі.

Серію відволікли сирени, які почали розповідати про поранених з їх сторони.

Каель без слів все зрозумів та потягнув Ліана в бік.

Ми з сестрами стояли посеред попелу та руїн, але вперше за довгий час я відчувала… спокій.

Амарія штурхнула носком чобота землю, де серед попелу й уламків, мабуть, лежали залишки того, що колись було Густавом. 

— Ну ось, — промовила Амарія з притаманним їй сарказмом. — Тут спочиває Густав. Якось навіть не віриться.

Аделія склала руки на грудях, спостерігаючи за сестрою з ледь помітною посмішкою.

— Невже скучила?

— Та ні, — Амарія знизала плечима, але в голосі її прозвучала якась непевність. — Просто… дивні думки лізуть у голову. Густав з’явився ще до мого народження… — вона замовкла, повільно обвела поглядом мене та Аделію, немов намагаючись щось відшукати у наших очах. — А раптом він… мій батько?

На мить запанувала тиша. Потім ми з Аделією вибухнули сміхом, аж луна прокотилася руїнами.

— Ось ти розумна, Амаріє, — захлиналася я від сміху. — Але деколи несеш такі дурниці, що аж вуха в’януть!

Аделія витерла сльозу з куточка ока й обняла сестру за плечі.

— Подивись на себе, — сказала вона, легенько струснувши її. — Блондинка з блакитними очима, вилита копія нашого батька. Хіба тобі цього мало?

Амарія відвернулася, але на її губах з’явилася слабка усмішка.

— Ну й добре, — буркнула вона. — Просто перевіряла.

— Густав? Твій батько? — я ще раз пирхнула. — Цей покидьок спочиває в пеклі. І нехай йому там буде гаряче.

Амарія мовчки подивилася на попіл під ногами, а потім зітхнула й відступила назад.

— Ну й нехай, — пробурмотіла вона. — Ще однією проблемою менше.

Я дивилася на своїх сестер — таких різних, але таких рідних. Попіл повільно осідав на землю, і вітер розвівав залишки диму.

Ми мовчали трохи більше хвилини, я присвятила цю хвилину нашим загиблим батькам, як і схоже мої сестри, які схилили голови. Наші батьки були не ідеальними, але вони були найкращими. Лівіанна Лоран та Кіліан Майер, так звали мого батька…

Аделія важко зітхнула, дивлячись у далечінь:

— Я повернуся в Ацидію. Там ще багато справ… — вона на мить замовкла, а потім усміхнулась так, як усміхається людина, яка щойно ступила на новий шлях. — І, можливо, з Каелем усе тільки починається.

Я підняла брови, але нічого не сказала. 

— Ну нарешті. А то я вже думала, ви вічно будете гратися в «просто друзів», — Амарія хмикнула, хитро посміхаючись. 

Аделія лише закотила очі, але я бачила, як її щоки легенько рожевіють. Навіть не знала, що вона вміє ніяковіти. 

— А ти що? — запитала в Амарії.

Вона простягнула руки в сторони, ніби обійняла увесь світ:

— Я? О, я збираюся насолоджуватися морським життям із Серією. Сонце, водорості у волоссі, кораблі, які спокушаються на сирен… Жодних тронів, жодних зрадників, жодних палацових інтриг. Тільки море й свобода.

Вона посміхнулася, і я зрозуміла, що вперше за довгий час ця посмішка справжня. Амарія нарешті зможе жити так, як завжди мріяла.

Тоді вони обидві повернули очі до мене. Я відчула їхні погляди, і в грудях щось перевернулось. Вони чекали відповіді. Колись я завжди знала, куди йти й що робити. Але зараз…

— Вперше у мене немає чіткого плану, — сказала  я, дивлячись у бік, куди пішов Варіон. — Але знаю з ким хочу його скласти.