Дроянда - Кохання за сценарієм (але не за її), Дроянда

Микита сидів у своєму кабінеті, відчуваючи, як тягне нервозність після розмови з Жанною. Він не міг позбутися відчуття, що щось змінилося в їхньому спілкуванні. Між ними все ставало дедалі складніше, але це не заважало йому працювати. Як завжди, він втік від своїх емоцій у сценарій.

В цей момент двері відкрилися, і в кімнату зайшла Аня, посміхаючись і тримаючи в руках чашку кави.

— Привіт, Микито, — сказала вона, ставлячи чашку на стіл. — Ну що, давай продовжимо наш сценарій?

Микита підняв погляд, намагаючись приховати все, що відбувалося в його голові.

— Аня... — він нервово ковтнув. — Ти не уявляєш, скільки емоцій я сьогодні пережив. Це важче, ніж я думав.

Аня сіла на стілець поруч з ним і подивилася на нього, її очі виражали зацікавленість, але й якусь стриманість.

— Розумію. Це завжди так: ти намагаєшся працювати, а потім все перетворюється на складну гру з емоціями. Але ми не можемо зупинятися, правда?

Микита важко зітхнув, але кивнув.

— Ти права. Тому що сценарій потребує продовження. Особливо наші герої.

Аня посміхнулася і взяла ручку, готова писати.

— Так, і ти не забув про Лілю, так?

Микита трохи розслабився, і його погляд став більш зосередженим.

— Ліля… точно. Вона просто має бути ідеальною для цієї історії. Ти знаєш, я не можу зрозуміти, чому саме її ненавидить Ігор.

Аня злегка нахилила голову, її губи на мить стиснулися в усмішку.

— Ну, очевидно, вона не дозволяє йому контролювати ситуацію. Це типова динаміка. Але в кінці вони все ж таки зійдуться, ти ж розумієш?

Микита подивився на неї з підозрою.

— Що ти маєш на увазі?

Аня підняла руку, неначе виправдовуючись.

— Просто, я думаю, що Ігор і Ліля повинні пройти через конфлікт, перш ніж зрозуміти, що їм одне без одного не можна.

Микита замислився. Він знав, що Аня була права. Без справжнього конфлікту, без цих емоційних вибухів історія не мала б сенсу. Вони обидва шукали конфлікт, який би змусив персонажів змінюватися, але й залишатися вірними собі.

— Добре, — сказав він, беручи ручку і починаючи писати. — Давай зробимо так, щоб Ліля і Ігор не просто злилися, а по-справжньому ненавиділи один одного. І тоді, через всі ці бар'єри, вони зрозуміють, що їхня ненависть переростає в кохання.

Аня кивнула, дивлячись, як він пише. Вона не могла не помітити, як його руки стали більш впевненими, як він справді поринув у роботу.

— І тоді вже буде весело, — додала вона з усмішкою. — А ти, Микито, дійсно не боїшся додавати трошки драматизму?

Микита повернувся до неї і посміхнувся.

— Ні, я саме цього й хочу. Інакше наш сценарій буде занадто плоским. Нам потрібна глибина, емоції, боротьба… Врешті-решт, ми ж не пишемо чергову романтичну комедію.

Аня засміялася і потягнулася за чашкою кави.

— Так, я вже бачу, як це виглядатиме. Ігор і Ліля — двоє людей, які готові один одного знищити, але потім все змінюється. І це буде те, що ти хочеш, правда?

Микита кивнув, його очі засвітилися від натхнення. Це була ідея, яку він шукав.

— Так. І ми не зупинимось на цьому. Ми зробимо так, щоб читачі не могли відорватись від цієї історії.

Аня підняла брови і злегка нахилила голову.

— Микито, ти реально хочеш зануритись у цю історію?

— Повністю, — відповів він. — Це буде не просто сценарій. Це буде емоційний вибух, і я готовий до цього.

Аня подивилася на нього з захопленням, відчуваючи, як енергія заповнює простір навколо них. Вони могли б створити щось справді неймовірне разом. Але чи зможуть вони подолати свої власні емоції та впертість? Це ще питання.

— Ну що ж, Микито, давай почнемо, — сказала вона, підсумовуючи. — Цей сценарій чекає на нас.

Микита відкинувся на спинку стільця, погляд став більш зацікавленим.

— Що трапилося, Аня? Розповідай, я слухаю.

Аня задумалась на мить, збираючись із думками. Вона дістала телефон і перевірила кілька повідомлень, перш ніж знову подивилася на Микиту.

— Це було кілька днів тому, — почала вона, її голос був спокійний, але в очах можна було побачити, що це серйозно. — Я була на зустрічі з одним потенційним клієнтом, все йшло добре, але раптом я дізналася, що цей клієнт — мій колишній. І не просто колишній, а той, від якого я втікала цілу весну.

Микита підняв брови, і його інтерес зріс.

— Ти серйозно? Він був на твоїй зустрічі?

— Так, і ти не повіриш, як це було. Я навіть не чекала, що він повернеться у моєму житті. І ось ми сидимо, і він починає говорити, що хоче працювати саме зі мною, бо довіряє мені, але все це виглядало так... незручно.

Микита засміявся, відчуваючи настрій Ані.

— І що ти зробила?

Аня зітхнула і закотила очі.

— Спочатку я просто намагалася залишатися професіоналом, але потім це стало так нестерпно, що я буквально змусила себе не кричати. Він намагався показати, що все змінилося, але я не могла повірити, що це так просто. Ти ж знаєш, чому я від нього пішла.

Микита нахмурився, побачивши, як її настрій змінився.

— І що ж сталося? Ти не вирішила повернутися до нього, чи ще не думаєш про це?

Аня обережно подивилася на нього, намагаючись зрозуміти, чи варто ділитися всім.

— Я не знаю. Це важко. З одного боку, я не можу забути, як мені було тоді, і це чимось мене виводить. Але з іншого — я теж змінилася. Тепер я розумію, що хочу більше контролювати своє життя і не дозволяти нікому впливати на мене так, як це було раніше.

Микита кивнув, розуміючи. Це була складна ситуація, і він знав, що вона не буде легкою для Ані.

— Але ти не повинна дозволяти минулому визначати твоє теперішнє. Якщо ти не хочеш повертатися до нього, це твоє право. І з тим, що ти зараз робиш, я впевнений, ти досягнеш ще більших успіхів.

Аня злегка посміхнулася, почувши слова підтримки. Вона не очікувала від нього таких розумних порад, але вони дійсно допомогли.

— Спасибі, Микито. Ти правий. Мабуть, час рухатись далі.

Микита знову посміхнувся і обняв її підтримуючим поглядом.