Євгеній Шульженко - Провалля 2, Євгеній Шульженко

​Міра мовчала, потупивши погляд на стіл. Чи згадувала щось? Чи їй було соромно? Не відомо. Важкі зітхання вказували на те, що вона дійсно сидить на кухні, поряд з хлопцем.

​– Вибач, – мовив Макар, – мені інколи важко тримати себе в руках. Знаєш, лікування не пройшло не помітно. Мій дах не такий вже й міцний. Мені пояснювали, що на мене вплинуло щось настільки сильне, що мій мозок просто почав плавитись. Я думаю, це газ, яким ми дихали в проваллі. Я розумію, що він вплинув на мене більше ніж на вас, – підняв погляд на подругу, – не звертай уваги, – потер долонями своє обличчя, – в лікарні Ді почала приходити до мене.

​– Як це? – підскочила Міра, – вона тобі снилась?

​– Ні, я бачив галюцинації, – підняв плечі хлопець, – так мені пояснювали лікарі. Зазвичай, в дні її візитів я мав погане самопочуття. В мене була підвищена тривожність, з’являлась  безпідставна паніка. Я втрачав можливість спати, мене мучило безсоння. Саме вночі, коли всі заспокоювались та спали, – він замовк, не наважуючись продовжити, – до мене приходила Ді. Вона ніколи не говорила зі мною. Просто зупинялась біля ліжка та мовчала. Дивилась на мене чорними очима, як це було на третьому поверсі. Я спочатку кидався до неї, але не міг торкнутись. Вона здавалась мені привидом, фантомом. Намагався говорити, просив вибачення, ставив питання, – замовк надовго, відчуваючи збите дихання, – за два роки я бачив Ді сотню раз. Навіть звик до цього, – сумно всміхнувся та глянув на збентежену Міру, – потім вона просто зникла. Не з’являлась більше. Лікарі були цьому дуже раді, адже вирішили, що лікування подіяло. Так було по сьогоднішній день. Сьогодні все змінилось, Ді повернулась.

​– Ти бачив Ді сьогодні? – подруга знову підскочила, її почало трясти, – я маю на увазі, ти бачив галюцинацію?

​– Я не знаю, Міра, – чесно мовив Макар, – я не впевнений що це галюцинація. Після сьогоднішньої зустрічі я не впевнений, що галюцинації були до цього, – підпер стіл руками та глянув в очі, – сьогодні я бачив її та чув її крик. Це було так моторошно. Так страшно. Пам’ятаєш крики людей в торгівельному центрі? Я не знаю, що це. Але мене розриває зсередини, – голос хлопця затремтів, – я розумів, що моє життя змінилось кардинально. Я розумів, що ми вже не друзі, що ви не бажаєте мати справ зі психом. Тим більше Ді кинула мене ще в проваллі. Вона обрала його. Обрала В’ячеслава, – Макар нервово підняв руку до обличчя, закриваючи сльози, – а потім інспектор сказав, що цей покидьок виявився можливим людожером. Він зник так само як зникла Ді, – швидко витер очі рукавом, зітхнувши, –я зрозумів сьогодні, що маю знайти її. За будь-яку ціну, будь-яким методом. Або я побачу її кістки, або побачу пекло. Звичайно краще побачити її живою. Байдуже, що не зі мною. Я хочу лише її щастя. Я маю побачити її в останній раз, – благаючи глянув на Міру, – допоможи мені, подруго.