Євгеній Шульженко - Провалля 2, Євгеній Шульженко

Заскочивши до корейського ресторану, Макар зачинив двері та закрив парасольку. Дощ не припинявся ні на мить майже цілий день. Але тепле повітря закладу одразу заспокоїло настрій та нерви. Офіціант любʼязно вказав на вішалку та терпляче зачекав гостя.

​– Добрий вечір, – привітався Макар, – замовлено столик на Міру. Зараз підкажу номер телефону, – кинувся до кишень, шукаючи телефон.

​– Не потрібно, – всміхнувся світловолосий кореєць, запросивши гостя до залу, – Міра сьогодні одна, номер не потрібен.

​По сходах спустились на пів рівня, зайшли в освітлене приміщення. Столиків було не багато, кожен мав чудернацьку круглу форму. Посередині столу невелика ямка з червоним розжареним вугіллям. Зверху кругла витяжка з ручкою, для регулювання висоти.

Макар знайшов поглядом Міру та Олеся. Друзі сиділи не поряд, а навпроти один одного. Кожен схилив голову, розглядаючи щось в своїх телефонах.

​– Привіт! – мовив, підійшовши ближче, – дякую! – схилив голову перед офіціантом, випрямивши руки та приставивши їх до тулуба.

​– Ти раніше був тут? – спитала Міра, що одразу підскочила обіймати друга, – бачу, що розбираєшся в традиціях.

​– Ми з Ді завжди мріяли потрапити до Кореї, – відповів та відчув як стисло в грудях, – але не склалось.

​– Привіт, друже, – Олесь важко підійнявся, – радий бачити тебе здоровим та цілим, – вийшов з–за столу та простягнув руку, побачивши здивування Макара, – я сам не можу звикнути до того, що можу ходити, як звичайна людина, – підняв палець вгору, – в мене біомеханічний протез, – опустився та обережно підняв штанину.

​Макар побачив звичайну ногу, на якій було навіть руде волосся. Не було деревʼяної ступки, як у справжнього пірата. Не було металевих кісток, як у фільмах про роботів. Звичайна нога.

​– Це моя власна розробка, – всміхнувся задоволений Олесь, – я працюю в Інституті Новітніх Технологій. Всередині механічний протез. Ззовні скопійована кінцівка власника. Надрукована на медичному 3–д принтері. Уявляєш?

​– Дуже круто! – тільки й сказав Макар, – цей протез не потрібно знімати?

​– Чому? – засміявся Олесь, – потрібно. Але матеріал надміцний, тому технічне обслуговування потрібно робити не раніше ніж через десять років, – розвів руки в сторони, –звичайно, якщо щось не вийде з ладу. Температуру витримує аналогічно людині. Можу мочити водою. Можу займатись спортом з будь-яким навантаженням. До того ж протез знімається частково.

​– Як це? – не зрозумів Макар.

​– Я називаю це базою, – засвітився Олесь, почувши зацікавленість його проєктом, – база практично вживляється в кінцівку, фіксується на кістці. А сам протез підʼєднується до бази, – опустився аби показати.

​Офіціант, що виник за спиною Макара, ввічливо закашляв в кулак. Олесь зрозумів, що не варто проводити демонстрацію, оскільки майже всі відвідувачі замовкли, спостерігаючи за видовищем. Всміхнувся, засяяв та пояснив, що зараз займається розробкою звʼязку нервів з протезом. Мріє в найближчі роки досягти ефекту повноцінної ноги. Людина, що носить такий протез, зможе відчувати температуру, дотики та біль.

​До столу підійшов Арсеній, якого й привів кореєць. Потиснув руки хлопцям та поліз цілуватись з Мірою. Дівчина зашипілаа, відмахуючись від жартівника. Побачивши як хмикає Олесь, подруга припинила боротьбу та прилинула до вуст Арсенія. Смачно чмокнула, але швидко відскочила. Від здивування хлопець завмер та відкрив рота.

​– Сідайте. Зараз нас будуть годувати, – засміялась Міра, зайнявши своє місце, – точніше, нам все принесуть. Готувати ми будемо самі.

​– Як самі? – обурився Арсеній, – я прийшов набити шлунок, а не готувати.

​– Зараз все побачиш, – махнула рукою та підморгнула, – трохи терпіння.

​Олесь повернувся на стільчик навпроти Міри. Насупився, час від часу кидаючи погляди в сторону подруги.  Арсеній та Макар зайняли вільні місця. Несподівано зʼявились двоє офіціантів.

Один виніс велику випуклу пательню. Встановив на яму з розжареним вугіллям. Зачекав декілька хвилин та бризнув на неї водою. Пательня вмить зашипіла, піднявши хмарку пару. Кореєць потягнувся за витяжкою та опустив на потрібний рівень.

Другий офіціант швидко розставив посуд та палички для їжі. Запитав Міру за роль шеф–повара за столом, показавши тацю з інгредієнтами. Запевнив, що проведемайстер–клас для всіх.

Нарізані гриби, мʼясо, огірки, перець, цибуля та багато іншого виглядало неймовірно спокусливо. Пояснив, що ця страва називається самгьопсаль. Паличками впевненонакидав інгредієнти на пательню. Почекав та перемішав. Відкрив пляшку з якоюсь темною рідиною та швидко полив страву.

Раптом здійнялось полумʼя, від чого гості перелякано відсторонились від столу. Вогонь зник майже миттєво. Ще раз перемішав. Обережно взяв тарілку та виклав на неї вечерю. Легко поклонився, приставивши руки до тулуба та зник на кухні.

Друзі почали сміятись та штовхаючись руками, закидувати на пательню інгредієнти. «Більше мʼяса» –сміявся Арсеній. «Я хочу скуштувати смажені огірки» –хмикнув Олесь. «Цибулі побільше» – додав стриманоМакар. Готову страву розклали по тарілках.

З кухні принесли різноманітні корейські смаколики. Кімчі та кімчхіччіге. Тансуюк та токпоккі. Кімбап та пібімпап. Фіналом стала глибока тарілку з рисом.