Rada Lia - Сни Клеопатри, Rada Lia

Розділ 4

— Я хочу розважатися! — вигукнув Антоній й вдарив кулаком по столу. Його щоки розпашіли від випитого вина, кучеряві локони звисали на лоба.  — Ти мене вмовила не повертатися до Риму, тож розважай мене!

Темні карі очі Антонія палали вогнем, горіли від бажання пізнати щось, чого раніше він не пробував.

— Гаразд, — легко погодилася Клеопатра. — В мене на думці є одна гра, — вона на секунду замовкла, — але це може бути небезпечно.

— Що?! — ляснув долонею чоловік по дерев'яній поверхні стола. — Вважаєш мене боягузом? — його очі блиснули, а темні локони на голові підскочили.

— Що ти, любий, — голос Клеопатри полився наче мед. Вона присунулася до чоловіка ближче й провела пальцями по його оголеному м'язистому плечу. — Я лише кажу, що гра буде не тільки цікавою, а й небезпечною. Я знаю, що ти таке любиш.

— І що за гра?

— Ірада! Харміана! — замість відповіді, цариця позвала двох своїх улюблених служниць. — Несіть наші костюми. Швидко!

За мить перед ними на столі лежали пов'язка на стегна й сорочка, пошита з грубої тканини для Антонія, а також вузький довгий жіночий білий сарафан для Клеопатри. На підлозі дівчата залишили дві пари плетених сандалів.

Чоловік розгублено поглянув на царицю.

— Сьогодні ввечері ми підемо з тобою гуляти як звичайні простолюдини. Весело буде, правда ж? — й вона заплескала в долоні. — Тож давай перевдягайся. Я ще хочу в шинок зайти й послухати, що люди про нас кажуть.

Через пів години, коли на вулиці вже стемніло, вони тихенько вислизнули вдвох з палацу й попрямували до центральної площі міста. Дорогою їм трапилася компанія молодих усміхнених єгиптянок, які поверталися з роботи й про щось теревенили. Дівчата відразу звернули увагу на Антонія. Вони почали між собою перемовлятися та голосно сміятися, не зводячи з нього очей. А він і справді привертав погляди до себе. Навіть через сорочку було помітно його м'язисте тіло та широкі плечі. Його мужні вилиці видавали в ньому воїна. На Клеопатру ж дівчата навіть не звертали уваги, удаючи, що чоловік тут один.

Антоній помітив їхню реакцію. Ласий до жінок, він також не міг відвести погляд від дівчат. У Римі він був звичний до іншого типу жінок. Широкі пишні стегна, невеликий апетитний животик, кучері, темне волосся. Тут же жінки виглядали геть інакше. Навіть дорослі особини були такими худими й тендітними, що скидалися на молоденьких дівчат. Чорне, пряме, блискуче, намазане олією, волосся було підстрижене вище плечей. Очі майже в кожної були підведені чорними стрілками й додавали таємничості. Груди не виділялися. Тонкі талії без грама жиру. Зате вони були легкими, грайливими, усміхненими. І це манило. 

— Зараз очі повипадають, — прошипіла Клеопатра й штурхонула його в бік. — Досить витріщатися!

— Ну і ревнива ж ти, — усміхнувся кутиком губ Антоній, — цариця Єгипту.

— Т-с-с-с, — вона приклала палець до губ. Вони зайшли у шинок.

— Два пшеничних пива, — замовила Клеопатра й вони пройшли у дальній кінець кімнати, де сіли за стіл. Поруч з ними сиділа компанія з шести чоловіків, троє з яких вже п'яні спали, поклавши голови на руки.

— Чуєш, мужик, — звернувся один з них до Антонія. — А гарна в тебе краля, — він засміявся п'яним сміхом в перемішку з хрюканням і кашлем. — Може, позичиш її нам ненадовго? Ми тобі гарно заплатимо!

— Що? — вмить розгнівався Антоній і підійнявся.

— А ти не ображайся, чоловіче, — звернувся до нього інший чоловік з тієї ж компанії, — бач який ніжний. Ти ж теж на будівництві працюєш, як і ми? Судячи з одягу, так, — додав, не чекаючи відповіді. — То нам такі жінки, як твоя, не світять. А ти видно щасливим народився. От Фенуку тобі й заздрить та дурниці говорить.

Зловивши застережний погляд Клеопатри, Антоній сів на місце. Він підсунув до себе доверху наповнений пивом кухоль й зробив ковток.

— Як вони це п'ють? — пошепки звернувся до цариці й скривився. — Це ж якесь лайно. Дивись, тут навіть щось плаває.

— Т-с-с, — жінка приклала палець до губ. — Ти ж хотів побачити, як живе простий народ.

За іншим столиком два єгиптянина, одягнуті в самі лише набедрені пов'язки, боролися на руках.

— Джафарі! Джафарі! — лунало звідусіль.

Нарешті один чоловік притиснув долоню іншого до столу й, видавши переможний вигук, встав, чим викликав вибух із криків, рукоплескань і свисту. Це був кремезний чолов'яга років сорока п'яти зі шрамом на обличчі. Чоловіки навколо щось схвально вигукувати й плескали переможця по плечу.

— А зі мною ризикнеш поборотися? — несподівано запропонував Антоній. Його очі загорілися диким вогнем.

— Навіщо? — перелякано прошепотіла Клеопатра, — Якщо тебе впізнають…

— Джафарі, давай! — пролунало невпевнено з одного боку. — Покажи цьому бовдуру, хто тут справжній мужик! — Цей викрик моментально підхопили інші відвідувачі й шинок наповнився криками чоловіків, що вимагали продовження шоу.

 

Через десять хвилин Клеопатра й Антоній, весело сміючись й обіймаючись, вивалилися з шинку у темний провулок. 

— Агов, — вона потягнула його за руку. — Я знала, що ти в мене найсильніший. — Жінка притягнула його до себе, обійняла за шию й поцілувала. — Ти мій Арес.

Відірвавшись від губ Клеопатри, Антоній уважно й серйозно поглянув їй в очі.

— Що?

— Я просто…

— Що, кажи?

— Ти Цезаря також вважала схожим на Ареса?

— Ні, дурненький, — цариця Єгипту весело розсміялася. — Юлій був моїм чоловіком із потреби, а ти — за покликом душі! — вона обхопила обличчя Антонія долонями й осипала його гарячими поцілунками. — Бо я тебе кохаю! Чуєш, дурнику?

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍