Кетрін Сі - Дуже погана няня , Кетрін Сі

Вирішую не слухати далі і просто заходжу. 

– Вітаю, – мило посміхаюсь і дивлюся на обличчя присутніх. – Я Келі, а ви, – підходжу до чоловіка Софії, – Арчибальд Чандлер? 

– Так, вітаю. – Киває головою у знак привітання. 

– Ти – Остін? – Мовчить. – О, ти ж не проти, що я так одразу на «ти»?.. Проти? 

– Він не відповість, – каже Адам. – Завжди так робить. 

– Хм… зрозуміло, – знизую плечима, ніби мені геть немає діла привітається він чи ні. – А ти – Адам? 

– Так.

– Вибачитися не хочеш? – Містер Арчибальд напружується. 

– За що? 

– Ти ледь не збив мене на машині вчора! – Дивиться на мене зацікавленим поглядом. – Ой, Софія, я сподіваюся, це не таємниця була? Не змогла промовчати. Характер такий. 

– Не хвилюйся, це не було таємницею, але ніхто не знав про це. – Посміхається лише кутиком губ. 

– Є докази, що це був я? 

– Відео з камери відеоспостереження можна рахувати за доказ? 

– Так, – ухмиляється. – Приношу щирі вибачення за цю ситуацію.

– Перед моїм мертвим тілом ти навряд чи б вибачався. – Так само ухмиляюся. 

– Що ж, ми познайомилися, тож думаю можемо розходитися, в мене ще купа справ. 

– Як завжди, – язвито промовляє Адам.

– Синку, не розмовляй так з батьком! – Софія буфер між Адамом і батьком. 

– Вибач, тату. 

Арчі приймає ці геть не щирі вибачення і йде до сходів.

– Келі, ти якщо голодна – попроси Ліну, вона розігріє тобі вечерю. 

– Дякую, – вдячно посміхаюся.

Софія виходить з кімнати і залишаються тільки брати Чандлер. Вони дивляться на мене оцінюючи.

– То як, будеш пропонувати переспати з тобою? – З викликом дивлюся на Адама. Він розуміє, що я чула його слова. 

– Моєму брату тринадцять, як ти можеш..

– Уроки статевого дозрівання починаються у п’ятому класі, він чудово знає, що це таке. 

– Але ж його психіка..

– Остін, якщо тобі неприємно те, що я сказала – вибач. 

– Все окей. 

– Ти вмієш розмовляти, супер. 

– За три дні тебе тут не буде, – злість Адама важко не відчути. 

– Ми ще побачимо, Адам. – Мило посміхаюся, хоча всередині готова плакати. – На цій ноті я піду до кімнати, бо мій робочий день починається тільки завтра, а сьогодні Остін не моя проблема. 

– Мама знає? 

– Звичайно, це ж вона мені графік складала. 

Нічого не відповідає. Роблю розворот і йду до сходів. Знайомство пройшло не добре, але й не погано. Софія казала, що Остін зазвичай ігнорує нянь добу і нічого не каже, а я почула його 

голос за десять хвилин після знайомства. Успіх? Я вважаю так. 

– А-ну почекай, няня. – Акцентує на останньому слові. 

– Щось не так? 

– Ти не так. 

– Обличчя не твій типаж? – Вирішую жартувати про це до останнього. 

– Характер скоріше. 

– І що?

– Що? – Ми стоїмо перед дверима до моєї тимчасової кімнати.

– Ти мені скажи, це ж ти зупинив мене. 

– Хто ти така?

– Я – Келі. 

Починає сміятися, а потім різко б’є кулаком в стіну. Ця дія мене не лякає від слова «зовсім».

– Продовжиш розмовляти зі мною у такому тоні і дуже пошкодуєш. 

– Чому? 

– Що «чому»? 

– Чому я маю розмовляти з тобою нормально? – Здіймає брови. – Назви хоча б одну причину, крім таких, як – син Чандлерів, у мене багато гроші і я маю м'язи. 

Біля кімнати стоїть підставка з вазоном, Адам хапає його і кидає у стіну. Я встигаю повернутися спиною, щоб ґрунт не полетів мені в обличчя. На шум виходить декілька людей. 

– Ти психопат? – Дивлюся на нього. Його очі червоні від люті. 

– Не жартуй зі мною, – промовляє крізь зуби і йде геть. 

Спостерігаю за тим, як він виходить з будинку і сідає в машину, але нікуди не їде. 

– Ти як? – Це Ліна, жінка, що зустрічала мене. 

– Все нормально.

– З містером Адамом краще не сперечатись, якщо хочеш працювати тут. 

Це ми ще побачимо. Нехай навіть не думає, що зможе залякати мене, лише тому що він чоловік, який має проблеми з психікою. І не таким лякали. 

– Де я можу знайти інвентар для прибирання?

– Не хвилюйся, я попрошу Жанін прибрати. 

– Я можу сама…

– Йди краще відпочивай. 

– Гаразд. 

Адам Чандлер, я не буду грати за твоїми правилами, навіть якщо мені доведеться померти через це.