Гебріел Еттінген - Перегляд позитивного мислення: на основі нової науки про мотивацію

на основі розуміння потрібних для цього кроків, то краще їм вдавалося, за оцінкою їхніх фізіотерапевтів, рухати кульшовим суглобом, долати більше східців і кращим був поступ одужання. Що більше вони уявляли собі швидке та просте одужання, то менше ознак одужання зауважували їхні фізіотерапевти.

Наприкінці дев’яностих років почали накопичуватися результати. Я вивчала дітей, які страждали на хронічні шлунково-кишкові хвороби, астму та рак; юнаків із низькими статками в Німеччині, які не закінчили середню школу й хотіли закінчити ПТУ. Я вивчала жінок із низькими заробітками, які хотіли одержати добрі оцінки за американською програмою основ бізнесу[23]. У кожному з перелічених випадків позитивні фантазії або не сприяли або істотно заважали людям досягти мети. І хоч як дивитися на цю проблему, усталені погляди в психології й популярні порадники помиляються: позитивне мислення допомагає не завжди. Звісно, інколи таке мислення корисне, але у вигляді довільної мрії, на яку здебільшого перетворюється позитивне мислення, воно у дальшій перспективі заважає людям рухатися вперед. Власне, такі люди домріялися до безвиході.

Біль втрачених десятиліть… і змарновані кошти

Протягом 1990-х і на початку 2000-х років, коли я розповідала про результати дослідів, люди лише висловлювали своє здивування з домішкою скепсису. Вони бадьоро заявляли: «Та невже?! А я вважала, що позитивне мислення завжди допомагає!» Проте цим слухачам не до тями була вся важливість одержаних результатів. Здатність підтримувати мотивацію — не така проста справа. Плин життя кожної людини залежить від того, яких заходів вона вживає. Якщо людина поринає у позитивні фантазії, вона тим самим заважає собі повністю розкритися. Вартість такого ставлення до життя чимала й цілком реальна. Подумайте-но, наскільки краще почувалися б повні жінки в моєму дослідженні, якби вони менше фантазували, а худли б. Або наскільки більше випускників відчули б піднесення, знайшовши гарну роботу. Або наскільки краще почувалися б під час реабілітації пацієнти після остеопластики.

Після глобальної рецесії 2009 року[24]всі заходилися обчислювати вартість надмірного оптимізму. Тепер небезпеки й прикрі наслідки позитивного мислення очевидні, принаймні на рівні всього суспільства. Мене зацікавив сукупний ефект позитивних фантазій, а тому ми з моїм співробітником А. Таймуром Севінсером провели кілька експериментів із використанням новітніх дослідницьких методик[25]. Ми проаналізували статті на шпальтах USA Today, присвячені фінансовим проблемам від самого початку фінансової кризи 2007-2009 років, використавши комп’ютерну програму, яка знаходить у тексті слова з певним значенням і зазначає їх[26]. Виокремлюючи слова, що стосувалися майбутнього або мали позитивну семантику, а також усі слова, що мали негативну семантику або стосувалися минулого, ми створили індекс «позитивного майбутнього». Ми його використали для статистичного аналізу, досліджуючи, чи позитивне мислення на фінансових шпальтах корелювало з динамікою промислового індексу Доу-Джонса. І знаєте що? Ми виявили виразну кореляцію: що позитивніші були дані, опубліковані в газеті за тиждень, то більше знижувався промисловий індекс Доу-Джонса протягом наступного тижня або місяця.

Тоді ми вирішили подивитися, чи підлягає ця тенденція реплікації; для цього використали ту саму методику й проаналізували промови президентів за 1933-2009 рр. Зокрема, ми хотіли подивитися чи зафіксоване в промовах позитивне мислення корелювало з «довготерміновими показниками ефективності економіки». І знову ж таки ми виявили виразний зв’язок: що позитивніша була інавґураційна промова з нагоди нового президентського терміну, то гірші були протягом наступного президентського терміну показники ВВП й рівня безробіття. (див. мал.1).

Мал.1. Що позитивніше мислення про майбутнє в інавґураційних промовах президентів, то нижча ефективність економіки в подальший період.

Важко собі уявити, наскільки позитивні фантазії зменшують ефективність бізнесу і яка вартість економічних втрат при цьому, бо насправді ці фактори вивчалися дуже мало. Проте ми можемо припустити, що фантазії марнують чималі кошти. Культуролог-антрополог Марґарет Мід відверто заявила, що нам «не слід сумніватися, що невеличкий гурт вдумливих і відданих громадян здатен змінити світ, це єдине, що можна стверджувати напевно»[27]. Але спитайте менеджера або адміністратора про їхню думку з цього приводу — і почуєте, що вони піддають сумніву твердження Мід. Точні цифри відшукати важко, але, на загальну думку, щороку змарновується приблизно половина корпоративних ініціатив, спрямованих на зміни[28]. Хоча така оцінка вельми приблизна, її широко використовують розмаїті консультанти та експерти, які намагаються визначити винних у хронічній неспроможності компаній змінюватися. В одному нещодавньому огляді керівництва учасники називали низку причин, як-от «брак чітко окреслених та / або досяжних віх і цілей для оцінки поступу», «брак відповідальності у вищого керівництва», «погана взаємодія», «опір працівників», «недостатнє фінансування»[29]. Особливо важко впроваджувати інноваційні ініціативи, як про це йдеться у записі в блозі на Huffington Post, де перелічено не менше п’ятдесяти шести причин невдач[30].

Або візьмімо підприємництво. Відомо, що понад 50 % нових фірм зазнають невдачі протягом перших п’ятьох років[31], а як щодо незліченної кількості ідей, які так і не втілились у реальне підприємство через позитивне фантазування? Ось що думає з цього приводу один старший бізнес-радник: «Я бачив, що для декого ідея змін приємна сама по собі. Це може бути інновація, задум нового продукту, нова стратегія, — саме ідея іноді настільки впадає в око, що люди майже не бачать рації втілювати її в життя, що необхідно, аби її реалізувати. Виходить так, ніби здійснення відбувається через сам факт наявності ідеї»[32]. Так само і в приватному житті — наша здатність діяти на робочому місці замикається на наших мріях.

Ми ще не знаємо повної економічної та соціальної вартості фантазування, але ми вже напевно знаємо, що для вашого успіху як політичного лідера в економічній сфері — вам не варто розписувати майбутні економічні досягнення в інавґураційній промові. Якщо ви як журналіст або аналітик хочете процвітання економіки, то не треба на людях із захватом просторікувати про велич перспектив. І якщо ви хочете досягти якоїсь мети, як-от: схуднути, одужати, знайти роботу, втішитися гарним побаченням, то не обмежуйте себе сидінням і поринанням у мрії. Як постійна мотивація для досягнення мети ідеалізація майбутнього не працює ні на індивідуальному рівні, ні на корпоративному, ні на рівні цілих громад.

Я не хочу при цьому сказати, ніби ідеалізація майбутнього «прирікає» кожну людину на невдачу. Мої результати спираються на статистичну ймовірність успіху й невдачі, що пов’язано з шансами на поступ або бездіяльність. Але ця ймовірність — вагомий чинник. На основі результатів дослідів, що проводилися протягом двадцятьох років, і реплікованих у дослідженнях із різними учасниками, у різних контекстах і за допомогою різних методик, можна все-таки порадити вам не поринати в даремні мрії про досягнення мети, вважаючи, ніби ви таким чином наближаєтеся до успіху.