Марі Маас - Спогади, яких не було , Марі Маас

Після активації ядра світ змінився. Башта, яка здавалася їм холодною і бездушною, тепер почала випромінювати тепло і світло. Їхні імплантати синхронізувалися з ядром, і Алек та Мія відчули, як інформація потоком заповнює їхній розум. Це був план нового світу, інтеграції людей, штучного інтелекту та технологій у гармонійну екосистему.  

Вони вийшли з башти й побачили перші зміни. Там, де раніше була мертва пустеля, тепер виростали зелені пагорби, вкриті травою. Руїни поступово відновлювалися, їхні структури наповнювалися новими матеріалами, які утворювали гармонійні форми, що поєднували природне й техногенне.  

— Це працює, — прошепотіла Мія, захоплено дивлячись на те, як відновлюється життя.  

— Це тільки початок, — відповів Алек, хоча в його голосі залишалася тінь сумніву. — Але чи зможемо ми підтримувати цей баланс?  

***

Вони вирушили до найближчого міста, яке тепер оживало разом із рештою світу. Коли вони увійшли, то побачили перших мешканців. Люди виходили з підземних укриттів, ховаючись від руйнувань, які принесли війни з роботами. Їхні обличчя були виснаженими, але в очах сяяла надія.  

— Вони повертаються, — сказала Мія, дивлячись, як діти вибігають із укриттів і починають гратися на відновлених вулицях.  

— Вони нас боятимуться, якщо дізнаються, ким ми є, — відповів Алек, пильно вдивляючись у натовп.  

І справді, деякі люди вже помітили їх. Їхні погляди були змішаними: цікавість і страх одночасно. Адже Алек і Мія, хоч і виглядали як люди, випромінювали щось інше — силу, яка робила їх чужими.  

***

У місті з’явилися перші механізми, які також відгукнулися на активацію ядра. Роботи, які раніше були бездушними машинами, тепер працювали разом із людьми, виконуючи прості завдання: ремонтували будівлі, очищали вулиці, допомагали саджати дерева.  

Мія помітила маленького хлопчика, який підійшов до одного з роботів і простягнув йому руку. Робот обережно доторкнувся до неї своїм металевим пальцем. Вони обоє зупинилися, вивчаючи одне одного.  

— Ось чого ми прагнули, — сказала Мія, спостерігаючи за сценою. — Співпраці.  

— Але чи триватиме це? — запитав Алек. — Чи не повториться історія?  

Мія подивилася на нього.  

— Це залежить від нас, Алек. Від того, як ми поведемо себе. Ми — зв’язок між двома світами. І якщо ми здамося, все знову піде шкереберть.  

***

Вони вирішили залишитися в місті, щоб допомогти людям адаптуватися до нових умов. Мія взяла на себе завдання організувати взаємодію між людьми й роботами, пояснюючи обом сторонам їхню важливість. Алек, тим часом, займався відновленням старих технологій, які могли стати в нагоді для розвитку суспільства.  

Але навіть серед відродження не все було гладко.  

Деякі люди все ще боялися роботів, відмовлялися приймати допомогу від них. Інші, навпаки, намагалися використовувати їх, як звичайних рабів. У місті почали виникати конфлікти.  

— Вони нічого не зрозуміли, — сказав Алек однієї ночі, сидячи разом із Мією на даху будівлі й спостерігаючи за вогнями міста. — Ми дали їм шанс, але чи заслуговують вони на нього?  

— Вони люди, Алек, — відповіла Мія. — Їм потрібен час, щоб зрозуміти. Як і нам із тобою.  

— А якщо вони ніколи не зрозуміють? — Алек подивився на неї. — Якщо це закінчиться ще однією війною?  

— Тоді ми будемо тут, щоб запобігти цьому, — сказала вона впевнено.  

***

З кожним днем вони розуміли, що їхня роль значно більша, ніж вони думали. Алек і Мія більше не були лише творцями чи піддослідними. Вони стали чимось більшим — символом нового світу, який тепер потребував їхньої підтримки, щоб вижити.