Анастасія Kовальська, Аріна Вільде - Фіктивний шлюб , Анастасія Kовальська , Аріна Вільде

— Чому я маю про всіх думати?

— Рідна, у них з батьком тільки-но налагодилися стосунки.   Влад вдало вписався в бізнес. Узявся за розум. У нього з твоїм чоловіком справи пішли вгору.

— Чудово. Тільки тому, що мій брат-невдаха порозумнішав і перестав розчаровувати батька, я повинна поховати себе в цій клітці? Тому що батько все ще не довіряє йому? Не бачить спадкоємця?  Так і в мені не бачить, нехай забирає мого чоловіка собі і робить з ним, що хоче.  

— Не говори так, Юлю. Ти нічого не знаєш, не розумієш, краще мовчи, дочко. Зараз навіть твій батько залежить від можливостей Білецького. Вони обидва віддали не менше, ніж отримали. 

— То, може, хтось мені все пояснить? Чому думаєте, що не зрозумію?

— Юлю, казка закінчилася. Заспокойся, твої діти отримають все, що…

— Діти? Які діти, мамо? Мій чоловік майже не торкається мене. Він не хоче від мене дітей, і ніколи не захоче. 

— Ти могла б бути гарною дружиною, і з часом…

— Звикне, то й полюбить, так мамо? Скільки ще часу має пройти?

— Юля…

— Ні, ти мені скажи, мамо. Скажи мені, коли мій чоловік перестане спати в чужому ліжку. Скажи, коли перестане вбивати з байдужістю.

— Юля…

— Мамо, вчора я навіть не змогла вийти з дому.

— Дівчинко, повір мені, зараз так треба. Часи не найкращі. Твій чоловік має знати, де ти. Впевнена, якби ти спочатку попередила…

— У тебе завжди часи складні. Так у що мені вірити, мамо? Кому мені вірити?

— Якщо ти не будеш робити дурниць, ти зможеш…

— Ти себе чуєш, мамо? Ти ж теж жінка… 

—  Що ж ти собі уявила? Що ти для нього якась особлива? Захар взяв тебе, бо батько так сказав! Ти повинна була виконати свою роль, бути хорошою дружиною, як тебе просили! А тепер ти хочеш втекти? Як ти собі це уявляєш?

Перша реакція - злість. Хочеться отруйно посміхнутися, бо так легко було перекреслити всі мої мрії. Проте я знала, що так буде. Знала чим усе скінчиться.  Просто важко жити з усвідомленням того, що мама знову вибрала не мене. 

У мене є ще багато запитань, але я не буду їх ставити. Немає сенсу. 

— Мамо, я втомилася. Тобі вже час додому. 

— Давай поговоримо... 

—  Ні, йди, мамо. Іди, справді. Іди до свого улюбленого сина. До чоловіка. За мене не хвилюйся. 

— Юля…

— Ти мене не чуєш? Я ж попросила тебе піти. Я все зрозуміла, мамо. Своє місце знаю. Йди з почуттям виконаного обов’язку. Живіть своїм щасливим життям. Насолоджуйтесь.

Мама тяжко зітхає і виходить з кімнати. Кілька хвилин тупо дивлюся в порожнечу. 

Нудота підкотила до горла. Зриваюся з місця і лечу до туалету. Боже, як же мені погано.