Юрій Гурін - Закоханий з Едемії, Юрій Гурін

«Це що виходить, усе заздалегідь прогнозовано і передбачено?» — Мирослав дістав пляшку з водою, жадними ковтками випив її. — «Та ні, не може бути… Усе передбачено і прогнозовано – це точно нісенітниця, так не буває».

Ближче до десятої вечора потяг прибув у Вінницю. У вагоні почувся дитячий гамір і штовханина, вчителька, яка супроводжувала дітей, постійно метушилася й розсаджувала їх по місцях. Тепер зрозуміло, чому скільки вільних місць було у вагоні. Мирослав готувався лягати спати, забравшись на верхню полицю, ледь-ледь розмістившись і побоюючись, щоб не звалитися з неї. Із часом усі порозсідалися й Мирослав навіть трішки заснув під методичне та нескінченне «чух-чух… чух-чух... чух-чух».

Якщо придивитися уважніше, моментами потяг віддалено нагадує саме життя. Є місце і час посадки, номер потяга, вагона та місце в ньому. Передбачена якість самого вагона, сусіди по вагону, провідник та кінцева точка прибуття, а також його час і місце. Ймовірність того, що поїзд Київ — Ужгород приїде в Одесу, Харків чи Париж абсолютно точно дорівнює нулю. Потяг рухається в заздалегідь заданому напрямку та по наперед збудованій колії. Нам часто здається, що надзвичайно складно зробити правильний вибір, але в більшості випадків від нас у цій подорожі потрібно лише відповісти на запитання — так чи ні, чи, можливо, і на ці запитання вже заздалегідь готові відповіді.

Крик вчительки розбудив Мирослава й увесь вагон:

— Діти, підіймайтесь швидше! Скоро виходити! Де той провідник? — схвильовано промовила вона.

Провідник із похмурим виглядом і заспаними очима вийшов зі свого купе. Годинник показував 1:45 ночі.

— Ви чому нас не розбудили? — кричала на провідника вчителька. — Я ж просила вас розбудити одразу після Волочиська. Ну і де ми тепер? — розгнівано питала вчителька.

Провідник із флегматичним та абсолютно відстороненим обличчям, мямлячи собі під ніс, невпевнено відповів:

— Яяя нее знаюю….

— Ви нормальний? — не втрималася вчителька.

Вона була значно меншого росту й заклопотано бігала навколо провідника, як та сполохана курка.

— В мене діти, їх батьки чикають у Підволочиську... Вони вже в паніці та без кінця видзвонюють. Ви хоч уявляєте, що вони з вами зроблять. Де ми зараз, ще раз запитую?! — уже закипаючи від невдоволення і стресу кричала вчителька.

— Яяя нее знаюю… — знову повторив провідник.

— Ви взагалі адекватний, в мене діти, ви це розумієте, їх батьки чекають. Дзвоніть керівнику потяга! — репетувала вчителька.

— Яяя нее знаюю його номера.

— Чума ти єгипетська, де ти такий взявся на мою голову! — усе більше хвилюючись, кричала вчителька.

У вагоні почали просинатися люди. Мирослав також прокинувся. Дівчина, яка спала на нижній полиці зліва, розпливлася в усмішці. Її, схоже, ця анекдотична ситуація сильно забавляла. І дійсно, персонажі варті окремої історії.

Чоловік-провідник, якого, видно, життя і начальство так били, що він абсолютно втратив можливість і бажання хоч якось цьому протидіяти. І вчителька — вічно усім незадоволена з підвищеною відповідальністю та запальним характером. По її обличчю було видно, що вона вже давно поставила провіднику двійку, відправила на перездачу та викликала батьків до школи бідолашного, нічого не розуміючого провідника.

— Жіночка, не хвилюйтесь ви так, через пів години Тернопіль, там вийдете. Якщо написати заяву, вас можуть безкоштовно відправити в Підволочиськ.

— Який Підволочиськ, батьки вже за нами їдуть! — продовжувала репетувати вона. — Я зараз стоп-кран зірву, дзвони керівнику потяга!

— Я перший раз на цьому рейсі, яяя нее знаюю, — ще більш понуро мямлив собі під ніс провідник.

— Чума ти єгипетська, я тебе зараз точно чимось стукну, дзвони, сказала!..

Дівчина з нижнього місця заливалася сміхом. Схоже, ця фраза почала викликати в ній приступи істерики.

На звуки прибігла провідниця із сусіднього вагона. Це була жіночка трохи за сорок, на вид вона повністю відповідала типовому уявленню про провідниць, трішки із зайвою вагою, червоні щічки, різкість і грубість у розмові та її убивчий запах. Вона швидко розібралася в ситуації, зідзвонилася з керівником потяга й усе владнала. У Тернополі на дітей уже чекали й готували варіанти, як їх повернути у Підволочиськ. Виходячи в Тернополі з вагона, вчителька знову видала, на радість сусідці по купе, свою коронну фразу

— Чума ти єгипетська, де ви такі взагалі беретеся! — її погляд умовно обнулив постать недолугого провідника.

У вагоні всі полегшено видихнули. Виявляється, хоча поїзд і їде по прямій наперед заданій колії, але й на цій дорозі трапляються різного роду курйози. Ось чому вірогідність зустріти в такому вагоні принцесу Швеції дорівнює нулю, хоча, можливо, я помиляюся...