Горобчик Кім - Право на життя, Горобчик Кім

Ми зайшли до магазину. Звичайного маленького магазину що розміщався  на першому поверсі лікарні. 

Тут ми опинилися випадково.

Провідували друга Мира.

Так от в тому магазині ми стали свідками досить неприємної сцени. 

Солдат,  що там був кричав на продавчиню за щось. 

А та розгублено кліпала очима і мовчала. 

Вона якраз хотіла щось відповісти набравши в легені повітря, але не встигла.

 Адже солдат промовив образливі слова після яких не витримала вже я.

-Я воюю, щоб ти тут стояла... Я бачив пекло, а ти... - я взяла руку солдата

-          Ну подивимося що ти там такого бачив, щоб зараз так орати.- я вчепилася в руку яку солдат хотів висмикнути й заплющив очі. 

Спочатку він ще намагався опиратися, а от коли у моїй голові почали літати картинки на яких я бачила його службу, побратимів, я почала хаотично «гортати» далі доки не натрапила на спогади останньої битви перед полотном, катувань і допитів.

 Солдат завмер і притих. 

Я розплющила  очі та пере ді мною стояв вже не такий нахабний солдат як п’ять хвилин тому.

-          Так, ти бачив багато болю і пережив пекло. 

А ось моє подивись.- не давши сказати ані слова я заплющеними очі й показала йому своє власне пекло в якому живу досі, яке приходить до мене у ві сні що ночі. 

Це був експеримент, адже до цього я не пробувала передавати свої спогади таким способом, але це мені вдалося, а от на жаль чи на користь буде видно.

-          Все я зрозумів. Вибач. - я почула пригнічений голос солдата.

-        Проси  вибачення  не в мене, а в ні в чому не виною жінкою. Так ми бачили пекло, так ми пережили багато, але це не дає тобі право ображати інших, адже ти не знаєш, що могла пережити інша людина. 

Я показала тобі лише один день полону, а я там була 86 довгих днів. 

Тож не смій звинувачувати когось в тому, що він винен що ти бачив біль. 

Можливо її пекло.....- я кивнула на розгублено і бліду жінку.

-          ....гірше ніж твоє.- я договорила та пішла геть з магазину. 

А Мир за мною. 

Він мене не сварився,  що показала на людях свої здібності лише запитав як я себе почуваю і висловив припущення, що скоріше за все нам потрібно переїхати в іншу квартиру, а краще в якесь село.

Ми так і зробимо, але це нам не допоможе. 

Нас все одно знайдуть.

 З досить дивним проханням від якого ми не зможемо відмовитися.