Горобчик Кім - Право на життя, Горобчик Кім

При написанні цієї книги я плакала. Випадково видалила повністю написану книгу. Довелося відтворювати по пам'яті.  Потім боялася її викладати. Знову плакала....  Весь сюжет в книзі моя фантазія. Тож прошу  вибачення якщо у когось з вас виникне відчуття збігу з реальним життям.  Це лише фантазія яка простимульована реаліями нашого сьогодення.### Фото на обгортку скачене з інтернету.### Дякую автору фото.

1

Я голосно гримнула дверима рідного будинку чим  привернула увагу всією родиною. 

Брати з батьком дивилися футбол, а мама готувала вечерю.

 

-          Що знову сталося?- запитав брат.

-          Мене вже він дістав! 

-          Ти про Мирона? 

-          Так. Що ви знову не поділили? – запитав Корній,  мій старший брат.

-          Твій друг знову простягав  руки. Він...

-          Дай владою тебе, або за руку намагалися взяти, або обійняти, а ти знову кіпішуєш. 

Я не буду знову сваритися з другом через те, що ти не вмієш мовчати та перетерпіти.

-          Тож я ще й винна?! Прекрасно. – я хотіла піти геть, але мені ніхто не дав.

-          Доня ти реально вже перегинаєш іноді  треба промовчати.- сказав тато

-          Дитинко може тобі пропити заспокійливе?

 Ти щось сильно нервова, я не думаю, що Мирон, аж так сильно тебе образив напевне ти сама перша почала.

 Ти часто не чуєш свій тон. – я не хотіла грубити мамі, але й мовчати не планувала.

-          Я не перегибаю я ненавиджу коли порушують мої кордони. 

-          Які кордони? Ти реально дістала. Вічно ти начудиш, а нам з малим розгрібати. – роздратовано промовив старший  брат.

-          То не розгрібайте!!! – мене починало не на жарт злити ця розмова.

-          Напевне прийшов час тебе навчити відповідати за свої дії та слова.

 Від  сьогодні ти сама по собі. – невдоволення буркнув брат. Видно що він намагається стримувати себе, щоб не переходити на крик. Повинна визнати у нього контролювати свої емоції завжди виходило краще за мене. Я ще з раннього дитинства була геть відкритою книгою всі емоції на показ.

 Ну немає у мене тої жіночої мудрості та хитрості про яку мені завжди торочила мама.

-          Чудово.

 Знайшла спокою в  рідному будинку знову мене крайньою роблять. -я пішла до кімнати та на вечерю не вийшла. 

Мама таки принесла мені пігулки. І нагадала як їх пити. 

Я покрутила блістер  в руках і кинула в шухляду. 

Я тоді ще не знала, що брат і дійсно  доволі часто прикривав мій зад і мене часто не чипали лише, тому що боялися братів. Але  цю зиму  я однозначно не забуду вона поділить  моє  життя на до і після. 

Я вже два дні до ладу не говорила з братами та батьками. 

А в вечері  пішла сама на дискотеку.  

На якій всі почали перевіряти правдивість чуток, що досить швидко ширилися в нашому маленькому селі. 

Вже декілька днів всі обговорювали те що мене брати більше не захищають. 

 Я вже говорила що село у нас маленьке і всі один одного знають тому таку новину знали вже всі. 

 Причому сто разів перекручену.

-          Привіт мала.

 Ти вже заспокоїлася? - знову він простягає  руки. Він по суті й дійсно не переходить грані, але мене, аж трусить  від його дотиків і  не покидає бажання помити  руки після його дотиків. Неприємне,  ні навіть огидне  тремтіння починається.

-          Ти так тремтиш я навіть збудився. – і сталося те чого я так вперто намагалася уникнути він починає лізти цілувати. 

Я відпихаю його, але він вище на голову від мене. 

І важче  кілограмів на 20. 

Я намагаюся уникнути поцілунку і чую десь за кроків десять голос брата. Мирон  теж чує і різко відривається від мене. 

 Я жадібно  хапаю повітря, адже     не дихала під час тих тортур під назвою «наш перший поцілунок»  Від мене відходять і йдуть на зустріч брату він до речі теж покинув друзів і йде до нас.

 Я зраділа зараз брат захистить. Але не так сталося, як гадалося. Від почутого я втратила змогу говорити і як я пізніше дізнаюся не лише її.

-           Привіт.

 Я її не читав вона сама....- почав тараторити Мирон.

-          Мені все одно. 

Вона дівчинка доросла справитися сама.- говорить брат і впритул дивиться на мене, покидьок. 

Я розгубилася, але взявши себе до рук кивнула. 

 На обличчі залицяльника була гамма емоцій. 

Він почав так дивно посміхатися та облизавши губи, але пішов геть разом з братом. 

Вечір був зіпсований, тому  що  Мирон  не давав мені проходу. 

Я повернулася додому дістала заспокійливе і випивши дві пігулки лягла спати.

 Я тоді ще не знада що  найкраще частина мого життя була вчора.

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍