Горобчик Кім - Право на життя, Горобчик Кім

       Прокинулися я різко від того що хтось голосно говорив на кухні.

-          І чому вам не спиться? - бурчала я вийшовши на кухню. Я була така зла і готова була всіх повбивати.

 Але побачивши заплакане обличчя мами подавилася повітрям.

-          Мамо, що сталося?

-          Війна доню почалася війна. – схлипувала мама.

-          Це жарт?

-          Ні.- тато покачав головою і зробив телевізор голосніше. Наступні дні пройшли, як у тумані. Старший брат з татом пішли до військомату,  а ми з мамою і молодшим братом пішли здавати кров для поранених. 

Скрізь були черги. 

Ми простояли декількох годин в черзі доки нам не сказали, що бажаючи так багато, що вже немає куди лити ту кров. 

Тато з братом прийшли теж ні з чим в них взяли дані та відпустили, а через два тижні до нас в село зайшли вони.

Цей день я не забуду ніколи.

Брат знову пішов доводити, що він гідний служити, а тато  на цей раз залишився вдома з нами. Пролунав вибух, а за ним ще один тато наказав нам ховатися в коридорі, а сам пішов надвір подивитися, що сталося. 

Його довго не було і я пішла за ним.

 Мама вчепилася в брата і вся тремтіла.

 Плакала і благала нікуди не йти та весь час повторювала, що тата просив нас сидіти тут. 

Бідна моя мама вона дуже злякалася і через декілька днів  пригадуючи той день я буди радіти,  що її вбили першою. 

 Я вийшла на подвір’я і завмерла від картини що відкрилася пере ді мною.

 Тата оточили  п’ятеро солдатів і намагалися поставити його на коліна, але він їх не боявся і не корився їх наказам. 

Тоді вони прострелили йому коліна. 

Тато взвив.

-          Перемога все одно за нами ви.....- договорити татові не дали один з нелюдів вистрілив йому в голову. 

Тоді я ще не розуміла, що до нас прийшли справжні нелюди, адже застрелити людину дивлячись їй обличчя може далеко не кожен. 

Я голосно закричала коли тіло тато впало на землю чим привернула увагу тих покидьків. Мені грубо закрили рот брудною рукою і закинувши на плече понесли назад в дім. 

Брат кинувся до мене, але його зупинили направивши автомат. Мама несамовито кричала і почала розгойдуватися.

 Мене грубо кинули на підлогу я сильно забилася, але від подій що розгорнулися далі біль від падіння пішов на задній план. 

А почалося щось страшне.

 Одні переривали будинок видно намагалися знайти гроші інші намагалися зґвалтувати мама, але коли зрозуміли, що їм це не вдасця просто вбили її.

 Брат кинувся до неї та впав без духу біля неї. 

Видно я почала голосно кричати чим довела їх остаточно. 

Адже я зреагував не встигла, як мене вдарили прикладом від  автомата в обличчя і я втратила свідомість. 

Прийшла до тями я вже в перевернутому будинку.

 Ті покидьки переступати трупи моїх рідних і складали в мою дорожню сумку все, що їм сподобалося. 

Потім мене підняли з підлоги та понесли кудись.  

В той  момент мені було байдуже куди мене несуть і навіщо. 

В грудях боліла неймовірно сильно відчуття було таке наче мені в горло залили кип’яток так все боліло. 

Напевне так виє душа від нестерпного болю втрати.

 Я ще тоді не знала,  що прийшов час заздрити мертвим.