Anku Whitefox - Травнева сніжинка, Anku Whitefox

Так, він кілька місяців старанно навчався силі, але ж з’явилася вона начебто сама собою. А оточуючих, здавалося, найбільше дивував саме її прояв у ранньому віці.  Юкі вирішив спитати в матері. 

― Скажи, мамо, чому я інший? Я зробив щось таке, від чого сила з’явилася раніше? 

 ― Навряд чи. Вона проявляється сама собою, іноді просто так, іноді від сильних емоцій. Звісно, можна намагатися прикликати її подумки, але до її першого вивільнення це намагання буде доволі безуспішним.  

― То я нічого для неї не зробив... Але ж я особливий саме тому що вона в мене є, так? 

― Безперечно, так. Та для нас цінний не стільки її ранній прояв у тебе, скільки здатність прикликати її будь-коли. 

Юкі похитав головою.  

― І це мені вдавалося само по собі.  

 ― Зате ти доволі-таки добре навчився нею керувати. Ще, Юкі... Не думай, наче певна незалежність твого дару від твої власних намагань ― погана. ― вона, здається, хотіла додати щось, але Юкі не помітив, поспішаючи висловити останнє: 

― Тобто, те, що мій дар проявився раніше за інших, і я став кращим ― це випадковість? Як і з кольором метеличок? ― чомусь йому хотілося зменшити, навіть заперечити власну унікальність. Довести, що він такий, як і всі. 

― Авжеж, ні, сила ― не якась дрібниця. Твоя особливість найпевніше за все є волею Долі.  

Він широко розплющив очі.  

― Не може бути! Навіщо Долі обирати мене? Я... в мені немає нічого такого.  

― Час покаже, навіщо. Особливо, ― вона підняла палець, коли Юкі хотів заперечити, ― якщо ти старатимешся і гарно покажеш себе на огляді юних талантів.  

― Я обов’язково постараюся. 

― От і чудово. 

Розмова завершилася. У Юкі склалося враження, наче він став розуміти ще менше, ніж до неї. Зовсім не вірилося, що сама доля могла його обрати. Йому подобалося іноді думати про свою винятковість, але ж не настільки! Можливо, він зрозуміє все згодом, після огляду талантів?