Anku Whitefox - Травнева сніжинка, Anku Whitefox

― І нащо стільки галасу довкола нього? Він же нічого не зробив. Він не заслужив свій дар, а отримав його просто так! 

― Неправда! ― заперечив інший хлопчик. ― Доля не стала б його обирати просто так. Якщо Юкі отримав дар, значить, в ньому і до того було щось важливе! 

Юкі завмер. Слова Шухо нагадали йому власні сумніви. Захотілося сказати, що насправді в ньому не було нічого такого, але тоді вони б всі розчарувалися, хіба ні? До того ж, він сам не знав правди. 

― Так! ― пролунав ще один голос, підтримуючи. Той належав Канні. ― Юкі, не звертай на нього уваги. Нам дуже пощастило, що ти навчався в нашому класі! 

Юкі повернувся, до неї, всміхнувшись. Але така похвала змусила його ніяковіти, він гадки не мав, що відповісти. Том мовчки наблизився. 

― Я сумував зв тобою, ― прохопилося в нього невідомо яким чином. 

― О, і я за тобою, ― вона опустила голову. Юкі здивувався, бо ніколи раніше не бачив Канну сором’язливою. ― Ти такі цікаві речі кажеш! І показуєш. Стільки всього було, мені навіть не віриться, шо ми сиділи разом, і я геть не здогадувалася, хто ти. 

― Хіба? Ми ж були знайомі.  

― Я ж не знала, що ти подарунок Долі! 

― Можливо, я не подарунок. А мій талант не настільки важливий, щоби, коли я про нього не розповідав, ти мене погано знала, ― він не міг висловити своїх почуттів до кінця. 

Канна вражено на нього поглянула. 

― Я не розумію... 

Юкі не знайшов, що сказати, раптом відчувши себе загубленим. Не тільки вислови, а ще й погляди і голоси однокласників видавалися йому неправильними. Вони звучали чи то з незвичною ввічливістю, чи то обережністю, ніби він був сином Старійшин. Юкі, не розумів, що в цьому йому не подобалося. І не вдавалося позбутися враження, наче він ніколи не вчився в їхньому класі. 

Вже ідучи додому, Юкі міркував над своїми відчуттями. Можливо, вони од того, що мати права: він ― особлива дитина і йому немає чого робити з неподібними йому?  

Була весна. За шибкою співали птахи. Юкі сидів, малюючи візерунки на склі.  Йому подобалося поєднання інію і молодої зелені на тлі. Вікно майже повністю вкрилося напівпрозорими штрихами, схожими на відбитки листя. Один клаптик Юкі залишив: щоби проглядало сонячне світло, від якого послаблювався ставший звичним для нього внутрішній холод. 

Кінець