Костянтин Гончаренко - Мертвий метелик, Костянтин Гончаренко

  Голос зітхнув. Помовчав.

 - І саме про це зараз вже йдуть чутки, чи не так? Мало хто прочитав напис, але символ злого бога впізнали всі, чи не так? – сказав він нарешті. – Що ж, ситуація стає більш неприємною, але менш заплутаною. Хоча б зрозуміло, нащо їй це було потрібно…

 - Сотья бог не лише зла. Ще пітьми, недугів та кривавої помсти. – зауважив помічник. – Я думаю, останній його аспект…

 - А то я б не здогадався… – перебив його Каррог. – Ну добре. Залишайся тут, слідкуй, щоб ніхто сюди не потрапив. До завтра хай нічого не чіпають, може герцог захоче самостійно подивитися.. хоча навряд чи. Але не будемо ризикувати, адже все це не додасть його світлості доброго настрою.

  Перед тим як вийти, Голос кинув останній погляд на широко розкриті від болю очі та зведені злою посмішкою скривавлені губи дівчини та вигадливо виматюкався.   

***

  Лорд Мін заснув в обіймах волоокої красуні в особняку на березі теплого моря… і прокинувся в темній затхлій кімнаті, на стелю якої падали червоні виблиски. В повітрі стояв затхлий запах, як буває лише в приміщеннях, в яких довго ніхто не жив. Лорд підхопився, здивований та наляканий, повів руками, допомагаючи собі сконцентрувати силу – перший рефлекс чаклуна зі стажем в бентежній ситуації – і моментально розслабився, погасив вогонь в руці та низько вклонився фігурі, що сиділа у кріслі біля ліжка.

  - Вітаю вас, Сінга, - в голосі лорда Міна була лише щира повага. Фігура в кріслі витратила колись не один рік, щоб навчити майбутніх Голосів цієї поваги.. а також тому, як ховати справжні емоції та виказувати почуття, яких насправді не відчуваєш.

  - Вітаю вас, лорд Мін, - сухим голосом промовила фігура в кріслі. – Я б сказав – доброї ночі, але навряд чи вона добра.

  Лорд мовчав, застигнувши в позі уважної поваги до співрозмовника, і чекав продовження. Він був Голосом П’яти, провідником їх законів та вершителем їх волі, могутнім магом, але поруч з будь-яким із своїх хазяїв він був такою ж комашкою, якою перед ним самим були прості смертні. І якщо хтось з Захисників взявся витратити так багато сил, щоб перенести сплячого чаклуна за половину світу, то тому дозволено лише ввічливо чекати, поки хазяїн викаже свою волю.

  - Одягайтеся. Ваш костюм позаду. – проказав Сінга. – У нас є ще декілька хвилин, тож я встигну дати вам інструктаж.

  Лорд слухняно потягнувся за одягом. У пітьмі, яку розривали лише сполохи червоного на вулиці, було важко зрозуміти, де штани, а де каптан, але Мін не збирався робити світліше – хоч йому варто було для цього лише ворухнути пальцем. Тут не просто так було темно. Сінга – неформальний голова П’ятірки – взагалі ніколи не робив нічого просто так. І не терпів, коли його плани хтось порушував.

  - Ви, напевно, вже впізнали це місце. – сказав маленький на зріст чаклун, нарешті підводячись з крісла і підходячи до вікна з широким підвіконням. – Це ті самі апартаменти, в яких ви тримали Нессу. І ми були задоволені – не тим, що саме ви зробили, але досягненим вами результатом. Але виявилось, що ми поспішили винагородити вас. Виявилось, що ваші такі чудово сплановані на перший погляд дії дали досить неочікувані, та, я б сказав, розчаровуючі результати.

  Лорд мовчи одягався. Сінга завжди був майстром нудно та довго говорити, і поки що не сказав Міну нічого нового. Той вже й так зрозумів, що щось пішло дуже не по плану, і маленька сучка Інтікамсі все ж змогла перед смертю утнути якусь гидоту. Він чекав подробиць.

  - Вона вбила себе, прямо тут, у цій кімнаті. Родовим кинджалом вона розрізала собі руки та виписала кров’ю молитву до Сотьї – місцевого божка зла і помсти, закликаючи прийняти себе як жертву та помститися її кривдникам. Вона була дуже терпляча і винахідлива у тортурах, які сама собі завдала –вона вбивала себе не менше двох годин, згідно з підрахунками людей, які потім збирали її тіло до купи. Вона дуже хотіла порадувати свого темного бога.

  Сінга кинув погляд за вікно, де вкотре щось спалахнуло і відразу згасло, і повернувся до лорда. Той саме зашнуровував каптан і намагався зрозуміти – чи справді він почув із-за вікна чийсь передсмертний крик?

  - І той відповів на її жертву. – закінчив Сінга, розглядаючи свого слугу. Той завмер і підняв брови у німому запитанні.

  - Ви можете сказати, дорогий мій лорд, що богів не існує. Що все це вигадки невігласів та забобонних тіток з ринку, якими користуються шахраї в рясах. І що єдиних істот в нашому світі, хто справді міг претендувати на титул темних божеств, ваш покірний слуга з товаришами не так давно вбив і розвіяв попілом. І будете праві. Але реальність…

  Сінга ворухнув пальцем і товсте скло щезло, впускаючи у кімнату сморід смаженого навозу та теплий попіл.

- Реальність інколи не має значення. Інколи має значення лише віра.

 Лорд підійшов до вікна і поглянув на набережну. Там, серед згорілих повозок та мертвих гвардійців та їх коней, стояла тендітна жіноча фігурка. Вітер рвав її волосся, а в руках горіли червоні вогні, що іноді відривалися і з шаленою швидкістю пірнали в темряву провулків, з яких в фігурку – рідко, дуже рідко – летіли арбалетні болти.

  - Чутки за місяць стали легендами. Легенди моментально сплелися у міф. І ось вже все, чого ми досягли в цьому королівстві йде шкереберть. Досить якомусь аристократу померти від хвороби, як всі згадують, що він колись був ворогом клану Міссані. П’яним помер служник герцога – так він же ходив в бордель і розповідав в трактирах, яка м’яка та податлива та аристократка. І його тиха смерть відразу прикрашається такими деталями, що стає зрозуміло, що це не збіг, що його справді покарав мстивий бог. Будь-що раптом стає значущим, а там вже хтось розуміє, як на цьому можна підняти політичний капітал… або чудово замаскувати свої брудні справи під гнів жахливого Сотья. І розпотрошені трупи починають прикрашати маєтки та вулиці. Кожен такий випадок зміцнює легенду, а за два місяці ми вже маємо в селах цілий культ мстивого божества з кривавими жертвами,  а церква Ятоса (бо де один брат там і інший)  набирає таку силу, що первосвященик починає качати права в королівській раді, і не без успіху. Ну а що сталося з авторитетом П’яти та їх Голосів… Ви можете самі уявити, чи не так?