Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

й там, на далекій Землі, наймемо адвокатів і подамо реальний

позов на цих загарбників. Хай на той час ці корпорації вже й

пустять тут своє коріння, це нічого не важитиме. Нам просто

потрібен час.

— Якщо ти це вкоїш, — мовила Лусія, — тебе запроторять до

буцегарні. Ще такого лиха нам бракувало! Не занапасти своєї

родини!

— Якраз заради моєї родини я й роблю це, — стиха проказав

він. А прозвучало страшніше, ніж коли б гаркнув. І стрибнув у

візок, за пульт управління, бахнув ногою на педаль

акселератора.

— Заради моєї родини! — повторив.

І помчав геть від свого будиночка, геть від того обшарпаного

містечка, яке вони почали називати Першою Висадкою ще тоді, коли уздріли цю місцину на сенсорних мапах «Барбапікколи». А

як воно з чистої ідеї виросло у справжнє містечко, то ніхто й не

подумав, щоб якось його перейменувати. Ось він доїхав до

центру — двох рядів абияк стулених будиночків, а тоді

вихопився на широку смугу розрівняної грязюки, що правила

поселенцям за магістраль, і звернув до першого майданчика. Ті

перші біженці, що колонізували Ілус, прибували сюди на

маленьких човниках, тож їм потрібна була лише якась пласка

смуга ґрунту. Але ті люди з «Королівської Енергетичної Хартії», отой корпоративний народчик, мавши хартію ООН, котра

дарувала їм увесь тутешній світ, вони ж бо прибудуть із важким

обладнанням. А важкі шатли-ліфти потребували справжнього

посадкового майданчика. Такий уже й збудували — на тих самих

відкритих полях, якими свого часу були скористалися колоністи

для своєї висадки.

Басія сприймав це як непристойну грубість. Як хижацьке

захоп лення. Перший посадковий майданчик мав вагу святині.

Він уявляв собі, що десь у майбутньому тут виросте парк, посеред якого височітиме пам’ятник, увічнюючи їхнє прибуття в

цей новий світ. Натомість КЕХ вибудувала якусь велетенсько-блискучу металеву потворність — і то де втелющила? А на

самісінький колоністський майданчик нап’яла. Ба гірше: ті

енергетики використали колоністів як будівельників! І чимало

місцевих трималося думки, буцім причастилися вони до чудової

справи.

Тоді як відчуття було таке, ніби їх, колоністів, стерли з лиця

історії!

Біля нового посадкового майданчика на Басію вже чекали

Скотті й Куп. Скотті сидів на краю металевої платформи, звісивши ноги, курячи люльку й спльовуючи на землю собі під

ноги. Крихітний електричний ліхтарик, поставлений сторч

поруч, забарвлював свого господаря моторошно-зеленавим

світлом. Куп стояв трохи віддалік, задивившись, із вискаленими

зубами, на небо. Був Куп поясанин, та ще й старої школи, й

лікування від агорафобії позначилося на ньому тяжче, ніж на

решті колоністів. Цей чоловік із худорлявим обличчям часто

задивлявся на ту пустку вгорі, борючись зі звиканням до неї, мов

малюк, що боїться, коли йому висмикують загнану в палець

скабку.

Басія підігнав візка до краю майданчика й зіскочив на ґрунт, аби розв’язати мотуззя, яким бочкобомби були примоцьовані до

дна візка.

— Підсобите мені? — озвався він до друзів. Велика була з Ілуса

планета, важча за Землю. Пів року Басія напихався

фармакологічними засобами, аби зміцнити свої м’язи та

укріпити кості, й все одно тут кожнісінька річ здавалася йому

заважкою. Від самої думки, що доведеться підіймати ті бочки й

опускати на ґрунт, його плечова мускулатура засіпалась у

передчутті настільки виснажливого зусилля.

Скотті сповз із посадкового майданчика й пролетів півтора

метра, поки торкнувся ґрунту. Відкинувши з очей пасма свого

чорно-лиснючого чуба, він зробив ще одну затяжку тютюнового

диму. Басія вчув гострий сморід, мов від скунса, канабісу, що

його Скотті виростив у балії, а тоді змішав із вимороженим

досуха тютюновим листом. Куп перегнувся, зазираючи у візок і

силкуючись сфокусувати зір, тоді посміхнувся: тонка, жорстока

посмішка. Саме Куп від самого початку виносив увесь цей план

протидії.

— Ммм, — промимрив Куп. — Чудово.