Євгеній Шульженко - Доброволець, Євгеній Шульженко

— Ну що, Доброволець, — всміхнувся господар, коли побачив, що я відкрив очі, — Заспокоївся? Злякався, бачу. Треба було думати перед тим, як лізти в мій рюкзак.

Ти мене ще звинувачувати зібрався? Злюсь на нього та позіхаю. Потягнув спину, потім лапи. Стрибнув на сидіння та визирнув у вікно. Краса. Пейзажі змінювались, адже ми швидко їхали. Відчув купину, коли машина легко підскочила. Ось що мені снилось, коли я спав. То була не пральна машинка. То був автомобіль, що летів до цілі. Відчував рух.

Ніхто мене додому не повезе? Глянув на Олеся, а той зосереджено тримав кермо, дивився вперед. Їдемо на війну? Одразу відчув тремтіння та стиснув зуби. Боягуз або помре, або стане хоробрим. Згадав слова хлопця з автоматом. Не хочу помирати!

— Ми їдемо на Дружківку — несподівано мовив Олесь, — веземо обладнання та спеціальний одяг для військових. Переночуємо в лікарні. На ранок чекатимемо дозвіл на подорож до Бахмуту, — помовчав, зосереджено дивлячись вперед, — під Бахмутом зараз дуже жорсткі обстріли. Можуть не дозволити.

Слухав уважно. Все думав, що буду тягарем. Стало соромно, запалала морда. Відвернувся до вікна. Скільки всього побачив тією дорогою. Коли потрапляли в міста — зруйновані будівлі, згорілі автомобілі. На дорозі часто йшли на обгін. Велетенські машини з ракетами на даху. Навіть бачив дивний автомобіль, з якого стирчала труба. Замість коліс — гусениця. Повільний, але масивний.

— Це танк, — пояснив Олесь, обережно повертаючись на свою смугу дороги, — а ось військовий джип. Ти знав, що їх роблять в моєму рідному місті? — помовчав, — думаю, що робити з тобою? Ти ж тікати не будеш?

Тікати? Я з цього автомобіля виходити не буду навіть! Миттєво відчув, що хочу в горщик. Святий Степане, горщик мій ніхто не брав! Подивився на Олеся та почав скиглити. Дивиться на мене, хмуриться, не розуміє. Поклав лапу на двері, показав на вікно. Не зрозумів. Сам напросився! Ліг на спину та розставив лапи, показавши на свою котячу гордість. Почав сміятись! Нахаба! Що тут смішного? Я в горщик хочу!

— Зупинимось? — господар натиснув червону кнопку в рації, — треба в туалет.

У відповідь почули «Привал». Машина почала сповільнюватись, рухатись в сторону узбіччя. Не знаю, що то було за місто, але коли ми перескочили міст, повернули в ліс. Трохи проїхали, знайшли галявину та зупинились. Бачив три машини, разом з тією, в якій були ми з господарем. Не багато. Автомати ж є? Почав махати мордою, вишукуючи зброю. Але нічого не знайшов. Стало страшно. Вороги навколо! Що ви собі думаєте?

— Не хвилюйся, — каже Олесь, — зараз будемо обідати, збігаєш собі в лісок, там зробиш свої брудні справи.

Брудні справи? Ти про горщик? Який ще ліс! Вилупився на нього круглими очима. А пісочок? Мені ямку треба вирити! Але я був не правий. Волав на господаря, шипів, лапами хотів очі видерти. Нічого не допомогло. Не знайшли мені горщик. Кинули на траву та стали навколо мене. Такого сорому я не відчував жодного разу у своєму житті.

Так хотілось пісяти, що плюнув на все. Закрив очі та зробив свої «брудні справи». Люди, що зібрались, ще довго хвалили мене за хоробрість. Так мене перший раз назвали відважним! Відчував неймовірну гордість. Капелюх свій нікому не давав знімати. Це моє! Він мій по праву! Подарунок військового з дивним іменем Скіф.

Наступним моїм хоробрим вчинком могла стати їжа. Все своє життя я їв лише корм. Інколи ласував сирою картоплею, огірками, динею. Ніколи не розумів, як можна їсти сосиски, ковбасу та інші продукти. Вони ж смердять!

В той момент, коли люди зібрали харчі, мені запропонували те ж саме. Помотав мордою. Мене ледь не знудило. Шипів довго на цих нахаб. А як набридло обурюватись, заскочив на своє сидіння в машині. Чекав там. Час від часу волав, щоб господар швидше обідав. Треба в дорогу! Люди чекають! А ми тут в лісу відпочиваємо!

— Нарешті, ми приїхали, — сказав Олесь, коли ми заїхали в невелике місто, це, мій друже, Дружківка. Вже вечір, треба поспішати. Комендантська година починається о сьомій, — подивився на мене, — в прифронтовій зоні, в комендантську годину спочатку стріляють, а потім дивляться.

Як стріляють? Серце почало швидко калатати. Підскочив до лобового скла, почав нервово нявкати. Швидше не можна? Поспішай! Чого ти зупиняєшся кожен раз, коли бачиш червоне світло? Я ще такий молодий! Такий гарний! Мені не можна вмирати!

В лікарні нас зустріли з посмішками. Всіх вітали та обіймали. Мене взагалі тягали всі кому не лінь. Натерпівся! Пів ночі вилизував себе від бруду. Ці люди інколи бувають нестерпними. Але я швидко звик, що на мене звертали увагу. Говорили приємні слова. Хоробрий! Бойовий! Відважний! Груди виставляв вперед, морду з шоломом підіймав до неба. Хваліть мене! Виявляється, хоробрим бути приємно! Лягав спати змореним, але задоволеним. Спав без задніх лап.