Євгеній Шульженко - Доброволець, Євгеній Шульженко

Ввечері, за день до початку.. наївся від пуза. Олесь прийшов з роботи без настрою, адже за день до того відправив дружину та доньку відпочивати на море. Прийшов, погладив мене, щось пробурчав та насипав здоровенну купу корму.

Сказав мені «Як же важко жити з твариною, яка постійно їсть та бігає в туалет. Бідний мій Добрик, тому тобі так важко зі мною?». Пожартував, але якось дуже сумно.

Поки я знищував корм, він пішов в кімнату збирати валізу. Для чого? Я так і не зрозумів. Але моя спроба залізти туди закінчилась провалом. Вигнав мене та накричав. Я тоді натякнув йому нявканням, що моя помста буде дуже жорстокою, але холодною. Саме в ту ніч я кричав від душі, аж горло боліло.

Заснув швидко, задоволений собою, адже декілька раз Олесь прибігав з червоними очима та намагався мене прибити подушкою. На дворі зима, та у квартирі тепло та затишно.

Аж раптом, прокинувся від низького та надзвичайно не приємного звуку. Наче куля пролетіла прямо перед вухом. Свистіла, ричала, гарчала. З переляку, впав з дивану та чкурнув до балкона. На мить побачив в небі коробку з гострим носом та крилами. Вона пролетіла над будинком з неймовірною швидкістю. За нею знову пролунав огидний звук. Я вирішив навіть вуха помити після такого неподобства.

Сон порушили, тому сходив на кухню трохи перекусити. Попив водички та зайшов до спальні. Господар спав, звісивши ногу з ліжка. Підійшов, понюхав. Знову цей дурник не вимив ноги. Хотів стрибнути до нього, але гордість сказала — ні!

Ось тут почалось страшне. Спочатку десь далеко почувся грім. Потім ближче та ближче. Розвісив вуха, вискочив на стіл на кухні, заглядаючи у вікно. Несподівано, дивна блискавка вдарила десь в районі аеропорту. Далі почувся вибух, від якого затремтіло скло. Навіть залізні двері парадного, що зазвичай були відкриті, з усієї сили гепнули об стіну.

Здається, я тоді підскочив до стелі, адже впав на підлогу так боляче, що й словами не пронявкати. Одразу повернувся в кімнату та вискочив до господаря. А той спить, нічого йому не треба. Випустив кігті, хотів подерти руку. Але тиша повернулась, тому вирішив не випробовувати свою долю. Олесь добрий, але може й здачі дати.

Заспокоїв серце, що хотіло вирватись з грудей та ліг поряд у ліжку. Так спокійніше. Лише закрив очі, як відчув що провалююсь в темряву — одразу заверещав телефон, що лежав біля ліжка.

— Привіт, — простягнувши руку, Олесь відповів на дзвінок, — що сталось? Яка війна? Який напад? Ти про що? — слухав, що йому кажуть, потім закінчив, — добре, прокидаюсь, дивлюсь новини.

Олесь сів на ліжко, здивовано побачивши мене поряд. Хотів погладити, але я зашипів, вказуючи, щоб руки не розпускав. Не вистачало мені тут брудних рук. Ноги мити не вмієш, з руками, думаю, не краще.

Господар почав дивитись новини. З кожною хвилиною, його очі все розширювались та розширювались. Не часто таке бачив, але на його обличчі виникли паніка та страх.

— Добрик, це жах, — звернувся до мене, відірвавши погляд від телефону, — війна почалась!

Я не знав тоді цього слова. Глянув на нього з-під лоба, вирішив, що він хоче зробити якусь дурницю стосовно мене. Навіть зашипів для ефекту. Олесь замахав головою, погоджуючись зі мною.

— Я теж так вважаю, — сказав та почав ходити по кімнаті, — що нам робити, друже? Що тепер з нами буде?

Вискочив у вітальню та увімкнув велику тонку коробку, на якій зазвичай з дружиною любив дивитись фільми. Перемкнув на новини. Я теж вирішив зазирнути до кімнати. Чого він так нервує? Людей не дуже люблю, але побачене злякало й мене.

Перше відео — вибухи біля аеропорту. Люди кричать, розбігаються. Падають уламки, піднімаючи пил. Все навколо палає. Друге відео — щось, схоже на блискавку, потрапляє в будинок. Знову вибух. Люди кричать. Перелякана собака, хоч цих тварин я взагалі не розумію, підібгавши хвоста, тікає. Третє, четверте. Кожне відео жахливе. Кожен побачений кадр змушує мене здригатись. Відчуваю, як шерсть підіймається на спині.

— Привіт, кохана, — Олесь подзвонив моїй Софійці, своїй дружині, — так, війна. Дивлюсь новини, не можу повірити, що це відбувається, — мовчить, слухає, — зібрав валізу. Але що мені робити? Зараз наберу кума. Зустрінемось. Будемо думати. Треба чекати? — знову мовчить, слухає, — Кірі привіт. Кохаю вас! Дуже сумую. Не хвилюйтесь, зі мною все добре.

Кинув телефон, підскочив та знову почав ходити по кімнаті. Схопився руками за голову, почав дерти волосся. Перший раз бачив, що Олесь плаче. Я казав, що людей не долюбляю, але мені стало його шкода. Я відчував його страх, його паніку. Підскочив. Почав тертись об ноги. Він зупинився, важко дихаючи, витер сльози. Підняв мене, а я навіть звуку жодного не видав. Не приємно, але терпів. Хай заспокоїться.

Господар притиснув мене до себе, занурився обличчям в мою шерсть. Боже, знову треба буде вилизуватись. Стиснув зуби від гніву. Бачу, що заспокоюється. От і добре. Може їжі мені дасть, а то я вже зголоднів. Поставив мене на підлогу, поплескав по спині. Це все? Їжу дай!

Олесь знову схопив телефон, поклав в кишеню та вискочив до ванної кімнати — привести себе до ладу. Швидко повернувся, вже говорив з тим самим кумом. Домовились зустрітись на ринку. Сказав, що має купити продуктів на чорний день. Чому день має бути чорним? Ці люди інколи такі дивні.

Сам час від часу дивився на балкон та вікна. Не хотів чути свист коробок з крилами. Куди він? Олесь зібрався, схопив ключі, закурив в коридорі та швидко вискочив з квартири. Він мене лишив самого! Відчув як затремтіли лапи. Треба десь сховатись. Не хочу бути сам! Не хочу знову чути вибухи!