Аліна Скінтей - Тринадцятий демон, Аліна Скінтей

Сефт не соромлячись повільно провів рукою вздовж її зап’ястя, ледь торкаючись шкіри, наче намацуючи її реакцію.

— Можливо, ти вже є винятком, Астель. — Він назвав її ім'я, наче це було щось інтимне, лише для них двох.

Його синява очей блищала азартом, він не збирався зупинятися на цьому. Натомість Астель відчула як всередині все перевернулося. Кілька днів назад вона б за подібне вже вліпила ляпас, або залишила б слід на його руці своїм кинджалом. Бальмонд не дозволяла чоловікам так поводитися з нею. Та сьогодні вона була вмістилищем для демона; простою дівчиною, яка втратила цнотливість, бо закохалася не в того, а почуття використали проти неї; дівчиною яка заборонила собі закохуватися після гіркого досвіду; дівчина яку на віки вічні замкнуть в храмі. Їй хотілося відчути себе жаданою, і якщо ще кілька днів це здавалося дурістю, то сьогодні - чудовою можливістю. Сефт був ідеальним кандидатом.

— Хто сказав, що це твоє рішення? — відповіла вона з легкою посмішкою, відчуваючи, як розмова переходить у щось інше, глибше, ніж просто флірт.

Їхні погляди схрестилися мов мечі, і між ними напружилося щось невидиме, але дуже відчутне.

Астель не зводила погляду з Сефта, відчуваючи, як її серце починає битися швидше, чи можливо то все була дія алкоголю вона не знала точно. Принцеса більше не думала про втечу, про майбутнє чи демона. Тільки цей вечір, ця мить, і чоловік, який не приховував свого бажання. Їхні тіла ніби самі знаходили спільну мову. Її рука торкнулася його плеча, і він, у відповідь, легенько провів долонею вздовж її спини, нахилившись ще ближче.

— Підемо... — прошепотів він, і його голос, сповнений бажання, був як запрошення.

Не роздумуючи, Астель встала з-за столу, і їхні погляди знову зустрілися. Її дихання було важким, а очі горіли. Вона дозволила йому взяти її за руку, і вони швидко попрямували до сходів, які вели до кімнат на другому поверсі трактиру. Вона нічого не запитувала, і навіть не думала про зняту кімнату ним. Її все це не цікавило.

Кожен крок по старих дерев'яних сходах лунав тихо, немов глухе відлуння їхніх внутрішніх поривів. Астель була зовсім близько до Сефта, відчуваючи тепло його тіла, і це здавалося майже нестерпним. Їхні тіла притискалися одне до одного, коли вони досягли верхнього поверху, і в цей момент усе стримування вичерпалося.

Не чекаючи, вони опинилися в обіймах одне одного, пристрасно цілуючись. Астель знала, що ймовірно це міг бути останній поцілунок у її житті. Їхні губи зустрілися гарячково, а руки вже досліджували одне одного. Астель відчула, як її притисли до стіни поряд із дверима кімнати. Він поцілував її так глибоко, що вона втратила відчуття часу і простору. Її пальці заплуталися в його темному волоссі, скуйовджуючи його ідеальну зачіску, а його рука впевнено стискала її талію, підводячи ближче.

Важко дихаючи, вони перервали поцілунок лише на мить, щоб він зміг відчинити двері в кімнату. Її серце шалено билося, а дихання було таким частим, що їй здавалося, наче вона занурюється у вир пристрасті. Вони разом увійшли до кімнати, де тьмяне світло свічок кидало затишні відблиски на стіни.

Закривши двері, він знову наблизився до неї, і їхні губи зустрілися в новому вибуху пристрасті.

Астель відчула, як світ навколо став розмитим, ніби він зник і залишилася тільки їхня близькість. Його руки опустилися до її талії, а поцілунки ставали все глибшими й впевненішими. Вона не мала сумніву, що зараз контролювала лише власні бажання - на мить усі страхи й тягар, які так довго переслідували її, зникли.

Сефт обережно підвів її до ліжка, де м'які простирадла здавалися прохолодними в порівнянні з жаром, що вирувало всередині неї. Вона тремтіла від кожного його дотику, від кожного поцілунку, що палахкотів пристрастю, і її свідомість здавалась потопленою у цих миттєвостях. Його руки досліджували кожен вигин її тіла, з такою ніжністю й рішучістю, що Астель почала розчинятися в кожному русі.

Вони майже не говорили - слова були зайвими, замінені рваним шумом дихання, яке зривалося в нього з грудей, і глухим стуком серця Астель. Його губи повільно спустилися до її шиї, залишаючи по собі гарячі сліди. Її тіло відгукувалося на кожен дотик, неначе електричні імпульси, що бігли шкірою. Вона втратила контроль над собою - тут і зараз, здавалося, не було нічого іншого, лише він.

Їхнє дихання змішувалося, а емоції вирували, як океан під час шторму. Її нігті злегка дряпали його спину, коли він нахилявся ближче. Здавалося, цієї ночі більше не існувало жодної реальності - лише спільне бажання втекти від світу, де над Астель тяжіла її доля. Але зараз, у цій кімнаті, вона могла дозволити собі бути іншою - хоча б на кілька хвилин забути про все.

Ранок настав неочікувано, як і відчуття страшенного сорому, що навалилося на Астель разом із головним болем та прогалинами в памті, мов важкий туман. Сліди нічної пристрасті здавалися чужими у світлі ранкового сонця, що просочувалося крізь вікно маленької кімнати. Її одяг лежав розкиданим по підлозі, а поруч мирно спав Сефт - вродливий, до чортиків звабливий чоловік, про якого вона нічого не знала. Він дихав спокійно, не підозрюючи про те, що відбувалося в її думках.

Астель відчувала, як з кожною секундою все більше застрягала в цьому незручному почутті. Вчорашня втеча в обійми незнайомця більше не здавалася рятівною. Одна частина неї кричала про те, що це було помилкою, важкою й гіркою, тоді як інша частина - задоволено лящала від того, що вона розділила ліжко з таким досвідченим і красивим чоловіком і не пам’ятала жодних деталей. Її думки плуталися між нічними подіями які вона пам’ятала частково, і між тим, як сильно вона хотіла забутись, і тим, що було саме зараз в цю мить.