Вікторія Ван - Мій особистий ворог, Вікторія Ван

Але, зрештою скільки б я не сверлила цю чортову тарілку поглядом, хлопець не приходив.

Ось і Деніел піднявся зі столу, і побажавши всім хорошого дня, вийшов з кімнати. Що послужило сигналом для активних дій Олени, яка відразу після його виходу повернулась до мене, немов тільки помітила моє існування і промовила:

- Я сподіваюсь ти готова до сьогоднішнього дня. – радше наказала, а не запитала вона.

- Так.

- Зараз я дам тобі ще деякі документи, передаси їх директорові, у школі тебе зустріне моя подруга, вона працює там вчителем, вона все тобі покаже і розкаже, будь ввічливою, - наголосила вона останнє слово, - і покажи себе з найкращої сторони.

- Добре, я зрозуміла. – Продовжувати діалог із жінкою не хотілось, і я пішла у свою кімнати забрати всі необхідні в школу речі.

- Я сподіваюсь, ви будете старанно відноситись до навчання у нашій гімназії. – Дивилась на мене з-під своїх круглих окуляр уже не молода, але все ж струнка, мініатюрна жінка.

- Так, я буду старатися. – Почула я немов би збоку свою відповідь.

- Тоді можете іти. – Сказавши це жінка взялася знову перекладати різноманітні документи.

- Дякую, до побачення. – Промовила я і відразу ж вискочила за двері директорської, де мене все так же чекала Еллен, подруга Олени, і за сумісництвом, як вона сама казала - вчителькою французької.

Не висока, повненька темношкіра жінка вела мене по коридорах гімназії і паралельно розповідала про неї.

Дана гімназія була приватним навчальним закладом, де, я так зрозуміла навчались лише дітки багатіїв, що ж цього я і очікувала, і навіть не здивувалась. Адже сам фасад будівлі і території навколо неї кричали про великі гроші, які були вкладені у них.

І це ще не все, заклад розділявся на три величезні будівлі, які займали таку ж територію. В одній з яких навчались початкові класи, друга, в якій знаходилась я охоплював старшу школу, і третя будівля, яка знаходилась трохи окремо і віддалено – університет. Таке собі містечко для освіти, вхід в яке звичайним дітям був забороненим.

Еллен все розповідала, не замовкаючи, і це навело на мене дивну думку, як Олена змогла подружитись з жінкою, яка так від неї відрізнялась. На відміну від моєї матері, яку оточувала аура певного холодно спокою, темношкіра жінка всім своїм видом випромінювала певну теплу і дещо божевільну активність. Вона ні хвилини не припиняла швидко тараторити і махати руками, доповнюючи цим образи, які хотіла як-найяскравіше описати.

Чесно кажучи, після проведеного відносно довгого часу разом із моєю новою «сім’єю», компанія жінки мені імпонувала і дарувала у певній формі радість та впевненість. Еллен особисто познайомила мене із моїм класним керівником – уже немолодим сивоволосим чоловіком, який пообіцяв познайомити мене із моїм новим класом дещо пізніше.

Так за розмовами ми і опинилися біля класу математики, де зараз у мого нового класу мав проходити урок і жінка мене зрештою відпустила.

Клас, незважаючи на те, що до уроку залишалось, приблизно 5 хвилин, майже пустував. З двадцяти місць було зайнято, лише, сім. І так, проходячи мимоволі, я їх порахувала, відчуваючи на собі паралельно чужі, зацікавлені погляди. Не знаю, можливо, потрібно було привітатись чи представитись, але нічого з цього я вирішила не робити, я не шукала тут друзів, вони мені не потрібні.

Лише, на мить, шукаючи найбільш підходяще місце, я глянула на одягнених в таку ж форму, як і у мене учнів. Азіати, європейці, їх зовнішність була мені чужа, як і все що зі мною відбувалось в останній час. Не довго думаючи, я вирішила сісти за першу парту біля вікна поруч із мініатюрною блондинкою в окулярах, яка одразу ж після цього якось налякано на мене глянула своїми карими очима.

- Що таке? – все ж запитала у неї я.

- Ти сидиш на чужому місці. – Тихо відповіла дівчина, нагнувшись низько над партою.

Після її слів за спиною я почула тихі перешіптування, почувши їх дівчина здається ще більше прогнулась.