Герцог Фламберг - Кляті вечорниці, Герцог Фламберг

Зоряне небо розкинулося над лісом, мов безмежний океан. Мстислав, змучений думками, повільно ступав лісовою стежкою. Кожен крок відлунював у тиші ночі, нагадуючи про самотність, що охопила його душу. Він повертався додому, сповнений рішучості почати все спочатку.

Раптом, з глибини лісу долинув чарівний спів. Це був незвичайний спів, ніжний і манячий, ніби голос самої природи. Мстислав зупинився, зачарований мелодією. Повільно він рушив у напрямку звуку, немов притягнутий магнітом.

І ось перед ним постала картина неземної краси. Серед густого листя сяяла прекрасна дівчина з розпущеним волоссям кольору весняної зелені. Її очі сяяли, мов зорі, а шкіра була біла, як сніг. Вона сиділа на гілці старого дуба і співала, ніби пташка.

Мстислав застиг на місці, не в змозі відвести погляду. Дівчина помітила його і посміхнулася. Її посмішка була настільки чарівна, що він відчував, як його серце починає битися швидше.

– Чому ти такий сумний, юначе? – промовила вона мелодійним голосом.

Мстислав розповів їй про свої переживання, про розчарування і біль. Дівчина слухала його уважно, а потім похитала головою.

– Ти не один такий, – сказала вона. – Багато хто відчуває біль і розчарування. Але життя триває, і завжди є шанс все змінити.

Її слова заспокоїли Мстислава. Він відчував, що довіряє цій незнайомій дівчині. Але він не знав, що ця дівчина – лісова мавка, яка манила мандрівників у свої нетрі, щоб потім позбавити їх життя.

Мавка, бачачи, як Мстислав відкрився їй, вирішила скористатися моментом. Вона почала наближатися до нього, її очі сяяли небезпечним блиском. Мстислав не помітив підступу, зачарований її красою і голосом.

Мавка обійняла його, і він відчув, як його тіло ніби паралізувало. Сила, що виходила від неї, була неймовірною. Він намагався вирватися, але було запізно. Мавка притягнула його до себе і почала шепотіти якісь слова.

Раптом, Мстислав відчув гострий біль у серці. Він зрозумів, що мавка хоче його вбити. Перед очима у нього промайнули всі найважливіші моменти його життя: мати, сестра, Маруся. Він з усіх сил намагався вирватися з її обіймів.

І раптом, мавка відпустила його. Вона подивилася на нього з подивом і сумом. В її очах було видно, що вона ніколи раніше не зустрічала такої сильної духом людини.

– Ти занадто сильний для мене, – прошепотіла вона. – Іди звідси.

Мавка відвернулася і почала плакати. Мстислав стояв на місці, не вірячи своїй удачі. Він повільно відійшов від неї і попрямував додому.

Коли Мстислав переступив поріг хати, його серце стиснулося від болю. По кімнаті лунав тихий плач. Це була Ліза, його рідна сестра. Вона сиділа біля ікони, сховавши обличчя в долоні. Побачивши брата, вона кинулася йому на шию і розридалася гірко.

– Мстиславе, – шепотіла вона крізь сльози, – Гриць... він знову з Марусею... Саме сьогодні, в її день народження...

Серце Мстислава знову стиснулося. Він знав, як сильно Ліза закохана в Гриця, і як боляче їй від його зради. Хоча він сам переживав не менше болю, йому хотілося підтримати сестру, показати їй, що вона не одна.

– Лізо, – промовив він м'яко, гладячи її по волоссю, – я розумію, як тобі боляче. Але ти сильна дівчина. Ти все переживеш.

Але його слова звучали якось безсило. Він сам був на межі розпачу, і не міг дати сестрі тієї підтримки, якої їй так бракувало.

Ліза відхилилася від нього і подивилася на нього великими, набряклими очима.

– Як ти можеш так говорити? – прошепотіла вона. – Ти ж знаєш, як я його кохаю!

Мстислав відчував себе безпорадним. Він хотів би забрати в неї весь цей біль, але не міг нічого зробити. В відчаї він вийшов з хати і пішов у хлів. Там, у темряві, він дістав пляшку горілки і почав пити великими ковтками.

Горілка пекуча ковзала по горлу, на мить заглушаючи біль. Але це було лише тимчасове полегшення. Світ обертався перед очима, думки плуталися. Він думав про Лізу, про Марусю, про Гриця, про себе і навіть про смерть Василини. Йому здавалося, що все його життя – одна суцільна помилка.

Він сидів на підлозі, спираючись спиною об стіну, і дивився на вогонь у печі. Вогонь танцював і мерехтів, ніби віддзеркалюючи його внутрішній стан. Він хотів, щоб цей вогонь поглинув його цілком, знищив весь цей біль і страждання.

Але він знав, що не може так просто здатися. Він мав жити далі, заради Лізи, заради себе. Він підвівся і вийшов з хліва. Повітря було холодне і свіже. Глибоко вдихнувши, Мстислав зрозумів, що треба діяти. Він не може дозволити собі загрузнути в самотності і відчаї.

Охоплений відчаєм, Мстислав вийшов на подвір’я. Холодне нічне повітря обвівало його обличчя, намагаючись прогнати п’янкий туман з голови. Місяць, схожий на блідий серп, крізь гіллястий клен визирає на світ, ніби співчуваючи людському горю.

Мстислав присів на лавку і занурився у свої думки. Перед його очима промайнули всі найболючіші моменти життя: втрата матері, кохання, яке не було взаємним, розчарування в людях. Сльози котилися по його обличчю, змішуючись з дощем, який почав накрапати.

Раптом, з темряви виринув силует. Спочатку Мстислав подумав, що це просто гра тіней, але з кожною секундою постать ставала все чіткішою. Це був чорт, істота з великими рогами і зловісними очима. Він стояв перед Мстиславом, витягнувши кігті і скалячи зуби.

Чорт почав видавати жахливі звуки, що нагадували хрипіння і гарчання. Він намагався зачарувати Мстислава, затягнути його в безодню відчаю. Але п’яний розум Мстислава виявився стійкішим, ніж очікував чорт. Можливо, це було завдяки відчаю, який надав йому незвичайної сили.

– Геть від мене, нечистий! – прокричав Мстислав, підвівшись на ноги. Він був готовий битися до останнього подиху.

Чорт розсміявся злим сміхом, але все ж таки відступив на крок назад. Він не очікував такого опору від такого слабкого на вигляд чоловіка. Мстислав, з усієї сили вдарив кулаком по обличчю чорта. Той відлетів на кілька кроків назад і заверещав від болю.