Сергій Олексійович - Крапель, Сергій Олексійович

Як це не дивно, та поки я йшов по цій одноповерховій вулиці не зустрів нікого. Ніхто не йшов мені на зустріч. Мабуть, у вихідні тут люблять довго поспати.

А ось і її вулиця. Ех, мені ще йти і йти. А хотілося вже скоріше побачити Владу.

Я йшов ближче до того боку вулиці де був її будинок. Дорога тут була широка та асфальтована. Це був саме той бік де зараз було сонце. І все тут тануло. Та співало. Весело дзюркотіли струмки. Крапель падала з верхівок домів і наче дзвоник, крапля за краплею нагадувала усім, що прийшла весна, а холоди вже відступають.

Ох і довго ж ця вулиця. Ну, скільки можна. Все йду собі та йду, а кінця і краю непомітно. Як разом, то не, так і довго, а як сам така вона вже задовга. Тем більше, коли так вже не терпиться побачити Владу. От цікаво, яка вона з ранку??

Я намагаюсь це все собі уявити. Обличчя. Очі. Губи. Я б її зараз поцілував. Але де ж вона та Влада? Цікаво, вона вже прокинулась чи ще спить у своєму теплому ліжку і не знає, що нарешті то прийшла весна. І я.

Ось і її будинок. Ну, Слава Богу! Я на місті. Сюди поки дійдеш, то вже й нічого і не забажаєш.

Невеличкий будинок. Ось чотири вікна виходять на вулицю. Одно з них це її кімната. Влада в тому році, якось проводила мені екскурсію по своєму будинку. В них тоді, як раз йшов ремонт. 
Але я добре запам'ятав де чия кімната і як там все в них розташовано.

Біля будинку було тихо. Навіть собака не залаяв, бо він мене вже добре знав. Я ж не вперше приходжу до Влади в гості

Я потоптався біля калитки. Нікого не видно. Та, що я сюди приїхав біля воріт постояти? Ось піду і постукаю у двері. Собака мене знає та нічого мені не зробить.

Я відчинив калитку та сміливо пішов до будинку. Собака мовчав. Все як наче, так і треба. Постукав. Тиша. Дзвоника в них не було. Що мені робити далі? Я подивився в усі боки. Ні, я, що в таку далечінь їхав, що б поцілувати замка та піти собі до дому? Влада напевно спить. Батьків немає вдома. Чекати поки вона прокинеться. Це звісно маячня. Що ж мені робити?

О! Еврика! Я згадав, що коли Влада пішла нас проводжати в той раз, то вона поклала ключ від будинку під вхідний килимок.

Я подивився. Ключ був на місці. То може піти та розбудити її. Якось я не думав про те, що в них нікого не може бути вдома. І що подумають сусіди, як побачать, що чужа людина відкриває двері в будинку. Це ж злочин, лише на мить подумав я. І не вагаючись ні хвилини, відчинив двері.

В коридорі було темно. Я тихесенько зняв туфлі. І обережно пішов по будинку. В кімнаті батьків було пусто. Ну, зрозуміло вони ж поїхали. У вітальні теж було пусто. Залишилися лише її кімната. Двері були зачинені. Я обережно відчинив іх. На ліжку повністю голі лежали двоє: Влада та ще якийсь хлопець....

А за вікном все також весело співала свою пісню кохання перша весняна крапель...

Кінець