Сергій Олексійович - За вікном , Сергій Олексійович

На небі все также було похмуро.

- Мабуть, цей дощ ніколи не скінчиться, - подумав Андрій. - Але треба чекати. Може воно теж десь перечікує цю зливу 

А за вікном на третьому поверсі стояли дві дівочі постаті. Їм було дуже смішно. 

- От так йому і треба. Хай його дощ ще намочить. Ха-ха-ха.

Великі каплі падали на землю, а хлопець ще стояв біля під'їзду. Він ще чекав на Діну. Хоч вже і чекати не було чого. Минули вже більше ніж дві години.

Андрій ще постояв. А дощ припустив ще сильніше. Як наче на зло. Великі холодні краплі падали йому за комір та на обличчя. Але хлопець стояв і чекав на свою кохану.

Та саме в цю мить він підняв очі до гори. І побачив дівчину, що ховалося біля вікна на третьому поверсі. Де та жила Діна.

- Все зрозуміло, - вирішив Андрій і повільно пішов собі в той бік де була зупинка.

А за вікном дівчачі очі довго дивилися йому в слід.

Андрій був вже дуже мокрий. І вид в нього був досить сумний. Злива така добряча. Він собі йшов, опустивши очі до низу. Було дуже болюче, що вона так з ним зробила.

- Це вона навмисно. - Думав Андрій. - Щоб з мене посміятися. Немає у світі ніякого кохання. Але я все одно дуже її кохаю.

- Вибач! Боже ти такий мокрий. Пішли скоріше до мене. Тобі треба обсохнути та попити чогось гарячого.

Андрій здивовано підняв очі. Перед ним стояла його Діна. Його кохана дівчина. Вона теж була така сама мокра, як і він. Краплі стікали по її обличчю. Волосся збилося до купи. Сукня прилипла до тіла.

- В мене вид, як у мокрої курки - засміялася вона. І він теж засміявся разом з Діною.

- Вибач мені. Мене затримала на роботі. А подзвонити не було звідки. Бо не було світла. Не працювали мобільні. Я так за тебе хвилювалася. Ти ж мене пробачиш, коханий?

- Ти сказала, коханий? Мені не почулася? 
Я теж тебе дуже-дуже кохаю. 

- Я знаю. Тому і хотіла, щоб ми нарешті все з'ясували. Як нам далі бути. Я давно тебе кохаю та я не знала, як ти до мене ставишся. Та тепер бачу. Хлопець, якій дві години може чекати свою дівчину під дощем. Це не хлопець, а золото.

- Я тебе кохаю! - Притулилася вона до нього.

- Я тебе теж. Дуже-дуже. - Сказав Андрій і вони пішли не поспішаючи під проливним дощем. Двоє закоханих у яких попереду було ще ціле довге життя...
 

Кінець