Марія Власова - Монстр серед монстрів, Марія Власова

Мені треба трохи потерпіти, не дихати й не рухатися, так, щоб вода накривала все моє тіло. Усього-то трохи потерпіти, я зможу, зобов'язана це зробити! Легені пече, у грудях спазми, до болю хочеться виринути та вдихнути, затискаю рот і ніс рукою, сподіваючись, що це допоможе. Вода відчутно нагрівається: дихати на поверхні точно нічим, але мені все одно хочеться вдихнути. Руки слабшають, стаючи буквально ватяними, вони вже не можуть затискати рот і ніс, я мимоволі вдихаю воду і починаю захлинатися, борсаючись у воді, що закипає навколо мене.

Не хочу так помирати! Не хочу взагалі вмирати!

Інстинкт самозбереження змушує виринути та на частку миті зануритися в пекло, але всього лише на частку миті. Спочатку обдає вітром, холодним причому, а потім щось страшне стрясає землю поруч. Не розплющую очі, щоб не обпекти їх, а може від страху. Ковтаю ривком повітря і знову занурююся у воду, але цього разу ненадовго. Мене виймають із води, але ні сил, ні бажання чинити опір уже не залишилося, як і рухатися.

Що відбувається? Хто це? Що зараз буде? Усі питання зникають, коли мене хапають за голову і буквально вдихають у рот прохолодне повітря. Після того, як я майже захлинулася, повітря викликає напад кашлю, майже блювоти. Мені здавалося, після таких демонстрації настільки явних ознак життя мене відпустять, але не відпустили. Щось прохолодне пройшлося по моєму обличчю, напад кашлю припинився, спроба розпеченого вдиху ледь не обпекла мені всю гортань. Губ торкнулося щось прохолодне, а потім у рот вдули холодне повітря, яке не обпікало легені, поступово знімаючи біль.

Що це таке? Та яка різниця, я поки що навіть не можу розплющити очі, почуваюся овочем у розпареній лазні. Не знаю, скільки знадобилося часу, щоб хоч трохи прийти до тями, але мене й не квапили. Підборіддя та щоки торкається щось приємно холодне, притискаюся до цього, сподіваючись хоч трохи зменшити жар і біль. Розплющила очі з острахом, коли зрозуміла: хочу знати, що насправді відбувається. Інтуїція, на жаль, почала працювати раніше, ніж цікавість. Повітря в мене вдихають за допомогою майже поцілунку! Хоча яке "майже"? Реально поцілунком! Цього разу він мені хоч свій мерзенний роздвоєний язик до рота не пхає і то добре. Утім, це точно не поцілунок, скоріше надання першої допомоги потерпілому. І чому я не можу поставитися до цього так?! Жити було б набагато легше. От тільки мене цікавить більше інше питання.

Якщо в мене на обличчі його руки, то, що тоді в мене в ногах примостилося?

Темно, у щілини пробивається світло від вогню, але не від неба. Небо приховує завіса темряви. Але зараз же день? Цей дріб'язок тоне, як і я, в очах навпроти, зі злегка насупленими бровами. Мені здавалося, у нього чорні очі, у всіх монстрів чорні очі, крім тієї рудої дівиці - у неї зелені. У цих очах танцюють іскорки, нібито він на вогонь дивиться, а не на мене. Навіщо він узагалі на мене так витріщається? І робить усе це навіщо? Не впевнена, що хочу знати.

Спалах і крізь діри чорноти проривається світло, монстр сіпнувся, немов від гучного звуку. Я нічого не чую, вуха від води поки закладені. З ущелин, що утворилися, світло, що пробило темряву, падає на його броню, на маленькі лусочки, які гарно переливаються в ньому. Весь простір навколо нас, як і ці лусочки, спалахує, а потім стискається, щілини, з яких падає світло, стають меншими, як і дистанція між мною й монстром. Нас немов сам простір присунув ближче один до одного.

Я що, і справді, захлинулася і марю в передсмертній агонії? А що нікого симпатичнішого не знайшлося? Мені б хотілося побачити щось цікавіше в останню мить свого життя, наприклад, моїх дівчаток.

Монстр насупив брови сильніше і вже якось дуже зло вдихає в мене повітря. Маячня якась, як і ці очі, від яких не можу відірватися, вони такі...

Десь на краю свідомості виникла думка про неправильність усього, що відбувається, але немає сил до неї прислухатися. Це ж моя хвора фантазія, так? От би в око йому ткнути, перевірити, що це таке. Рука ледве слухається, намагаюся підняти її, але щось холодне й мерзенне притискає її назад до тіла. Зачекайте, якщо руки монстра досі на моєму обличчі, то що це таке в мене в ногах? Звертаю увагу на цю думку і намагаюся розгледіти свої ноги, але бачу тільки два великі зміїні очі з витягнутою зіницею, розміром з мою руку від зап'ястя до ліктя. Вологий роздвоєний язик прослизає по руці, яку я намагалася підняти, перед тим як два здорових ікла впиваються в мою шкіру.