Галлея Сандер-Лін - Тато для двійняток, Галлея Сандер-Лін

Чоловік стримано всміхнувся, немов бавлячись її збентеженням. Ні, ну дійсно, після сутички з Тимуром Ярослав поводиться дуже і дуже дивно. До речі, відтоді, як вони вийшли зі студії, він ані слова про Гаджиєва не сказав, ніби нічого незвичайного не сталося, але його поведінка змінилася.

– Так замовимо? Що тобі більше сподобалося? Мені панна-котта... – цього разу він провів пальцем вже по своїй губі, так, ненароком, ніби задумливо, але Віола все одно жваво згадала, як цей самий палець м'яко торкався її рота і як Ярик потім його облизував.

– М-мені теж панна-котту... – у неї по спині раптом мурашки побігли.

– Дівчино-о-о... – Ланін гукнув офіціантку, яка дуже вчасно з'явилася на горизонті. – Ми б хотіли зробити додаткове замовлення, – і всміхнувся їй, спокусливо так.

Офіціантка розцвіла у відповідь і облизала губи, після чого уважно вислухала його побажання, зиркнула на обручку у нього на пальці, дещо скисла і кинула на Віолу швидкоплинний погляд, в якому промайнула досада. Втім, Яр на дівчину більше не дивився, немов раптово втратив до неї інтерес, замість цього знову прилип поглядом до дружини.

Наступну порцію панна-котти Віолетта майже не відчула, настільки її напружувала незрозуміла поведінка благовірного. Вона їла чисто на автоматі, а від пильного погляду, котрим спостерігав за нею чоловік, було не по собі. Яр повільно знищував свою порцію і ретельніше, ніж будь-коли, облизував ложечку. Незабаром Віола помітила, що свідком його маніпуляцій є не тільки вона.

Коли офіціантка принесла замовлення, то зрушила їх ширму, через що їм стало видно сусідній столик, де сиділа шикарна брюнетка в компанії літнього чоловіка. Ярослав поправляти ширму не став, так що ця сама брюнетка зараз геть забула про свого супутника і хижо стежила за Яром, здається, дуже шкодуючи, що його губи торкаються всього лише ложечки, а не її власних губ. Але сам Ланін жодного разу не кинув прямий погляд у бік сусідки, що на нього витріщалася, хоча, судячи з усього, був у курсі того, що відбувається.

Віолетта відчула роздратування. Якщо зараз чоловік (або хто там він їй?) цієї красуні відірветься від свого смартфона, в якому майже потонув, і помітить, що відбувається, може виникнути скандал, а Віолі в цей непростий день і так вистачило нервування.

Але Ярик-то який! Вона його не впізнавала. Скажіть на милість, хто ця людина, що сидить навпроти під виглядом її чоловіка? Заберіть його і поверніть колишнього Яра! Що за поведінка така?! Ніби... ніби Ярослав хоче показати Віолетті, що, навіть будучи одруженим, користується попитом, що у нього є вибір (і великий!), але він свідомо не йде на сторону.

Віолі не подобався такий Ярослав. Вона і так знала, що він подобається жінкам, і ця навмисна демонстрація була зовсім ні до чого. Віолетта так довго пробула поруч із ним саме тому, що він подібним чином ніколи не поводився. Не викликав на ревнощі, не фліртував у неї на очах, не ревнував її до інших (власне, вона йому і приводу ніколи не давала), не розпочинав скандалів чи істерик. Всі ці роки Віола була спокійна і впевнена, що Яр – надійний тил, а в його будинку можна сховатися від усіх і вся, що надійніше місця немає.

А тепер з усіма цими атрибутами спокусника він виглядає чужим. Їй ніби по серцю серпом полосонули. Чи наносне це? Чи він просто занадто довго приховував своє справжнє нутро? Та й, по суті, чи знає вона, який її чоловік насправді?! Ось так живеш із людиною, їж за одним столом, часом навіть спиш в одній кімнаті, а вона потім р-р-раз... – і зробить щось таке, від чого у тебе все уявлення про неї перевертається.

– Якщо ти доїв, то підемо звідси, – насупилася Віолетта. – Хоча, якщо хочеш, можеш залишатися. А я таксі викличу і до дітей ночувати поїду.

– Віоло, ти чого? – з Яра спав увесь спокусливий вигляд, тепер він виглядав стурбованим і поспішив повернути ширму на місце, перекривши тим самим огляд брюнетці. – Ну пожартував трохи...

– Може, мені тоді теж так «пожартувати»? – Віола піднялася. – Де там у нас найбільш вдалий кандидат? – вона відсунула ширму і зробила вигляд, що оглядає зал.

– Не треба ніяких кандидатів! – відрізав Ланін. – Їдьмо додому.

Віолетта все ж сіла в його автівку, але до самого будинку з чоловіком не розмовляла. Вона намагалася боротися із роздратуванням, що піднімалося в душі, і думала, що ось він, ідеальний момент для того, щоб підняти питання про розлучення. Хочеться Ярику нормальну дружину, щоб все як годиться, – нехай шукає, штамп у паспорті та чужі діти більше не будуть заважати влаштуванню особистого життя. Так, ідеальний момент, треба тільки розкрити рот і вимовити кілька слів, треба...

Але Віола продовжувала мовчати. Чому? Гарне питання. І мовчала вона до самого відходу до сну, а потім і вранці, коли похмурий Яр збирався на роботу. Він кілька разів намагався завести розмову, але Віолетта ігнорувала ці спроби, боялася, що якщо таки розкриє рота, то наговорить йому зайвого, того, про що згодом буде шкодувати. Може, до вечора все владнається?