Інна Земець - Збій системи, Інна Земець

Глава 19

 

        Гліб підтягнув до себе стільця, сів навпроти мене, руками зі стиснутими кулаками на коліна сперся і спідлоба грізно різонув очима.

      - Дозволь запитати, Аня. Як тобі в білому пальто живеться?

      - Розтлумач своє запитання.

      - Добре. Тебе послухати, то ти прям така свята да безгрішна. Але якщо хочеш відвертості, то згадай про свій штамп в паспорті. Я про твого чоловіка не питав і ти ані пів слова не зронила. Думаєш мені то не цікаво?

       - Штампи вже давно не ставлять, а на біометрії це взагалі не можливо. Звідки така інформація?

       - Не має значення.

       - Якщо так уважно мою особу вивчив, то чому не запитав і не вдовольнив цікавість? Я б тебе прямо про Регіну спитала, якби не була стовідсотково впевнена, що ти їз нею вже не в шлюбі. Ніколи нічиєю коханкою не була.

    - Це не правда. Я тебе багато про що не запитую. Щось не хочу знати, щось дозволяю поки приховати, якщо тобі це потрібно. Але брехати у вічі мені не треба.

Промовчала, ані пари з вуст не випустила, чекала що далі скаже, а він спинятися і не думав.

       - Я може і поганець, та із себе не вдавай святу. До того ж, з тим підлітком, керівничком кадрового відділу стосунки були і пережила, що він одружений? Обручку ані я, ані він не носимо, але ж ти, така принципова! Хіба і його не спитала? Чи секс на вечірці не привід для знайомства? А як не питала, то знай – жінку він має і не формальну як я – живуть разом. Все що до нас із тобою тут і зараз – минуле в якому борсатись не хотів, та як вирішила чимось дорікнути, то згадай, що і собі є що у провину поставити. Давай на рівних говорити і без взаємних образ все з’ясуємо раз і назавжди, Аня.

Дякую, за холодний душ – одразу крижаною водою всі нерви вистудило. Повільно піднялася і пішла в бік дверей, лиш на порозі спиняючись.

       - Ти як завжди правий – варто все тут і зараз вирішити. Той один, який на вечірці біля мене був, сам себе запропонував нахабно і схотів дещо без спросу взяти, - навіть від люті зараз не розумію, чи з недовірою на мене дивиться, чи інші емоції накривають. – Той облудок стогнав позаду, бо  отримав по горіхам, а не те що схотів. Знову ж таки, міг би і запитати, а знову сам висновки зробив. Чого так дивишся? Дивуєшся, що не ридала і по допомогу не кликала? Не все мені по силам, та все ж я дівчинка доросла – з таким дрібним лайном сама впоралась.

Вже майже за двері вийшла і в півоберта наостанок собі за спину кинула.

     - Невидимий «штамп» в паспорті вірно розгледів, молодець, вмієш дізнатись що хочеш тихими шляхами. Та розлучення не буде, а довідку про смерть ще суд не видав. Ось тобі відверта розмова на рівних, тепер все з’ясовано.

Добре, що його речі в іншій кімнаті – зачинилась одразу, не хотіла його бачити, та і він до мене не поспішав. Отупіло дивилась на стіну, лиш за пів години почула стукіт в двері. Проігнорувала, одразу навушники встромила і увімкнула голосно музику під настрій – у самої всередині рок-концерт відбувався. Здається, швидко заспокоївся, лиш повідомлення написав: «Давай охолонемо. Ввечорі про все поговоримо». Вже холодно. І про що "про все"? Хіба ще щось лишилось? Всі смердючі нутрощі дослідили, вистачить. Ще трохи часу вичекала, з вікна спостерігала як він з Давидом відбуває і керівнику своєму написала, що форс-мажор, вибачаюсь, та сьогодні віддалено працюватиму. Добре, що досі квартиру винаймаю, хоч і дня там не прожила. Бігом накидала основне, а решта хай тут лишається, може заберу колись, а може і ні – мені багато не треба. У вітальні наштовхнулась на Влада – сидів на дивані, книжку читав.

      - Он як, - сама собі усміхнулась. – Привіт, цербер.

      - Вітаю, Анна, - відповів він і з під лоба глянув. – Ви кудись зібрались?

   - Не маю настрою на довгу балаканину, давай все однією фразою поясню, - мені і двох слів вистачило. – Не заважай.

А що йому залишалось робити? Хіба що запропонував підвезти куди скажу. Відмовилась – на мене вже таксі чекало. Дві коробки мені підніс, тож за одну ходку все найважливіше забрала. Знайома автівка слідувала за мною, мабуть і телефон би вже розривався, та я заздалегідь його вимкнула. Навіть той «Бентлі»  чужий, виявляється, мене машиною своєї дружини катав. Влад явно відчував себе нездарою, що місію провалив, та підігравати йому не стала. Хіба що не відмовилась від допомоги з коробками і назад відіслала – далі хай нову роботу від шефа чекає, може швидко знайде до кого його тепер приставити. Я розуміла, чому Гліб в Регіну тим огидним словом «контейнер» плюнув, та позбутися його не могла, наче бруд в тканину, в’їлося в мене те визначення. За пів години ще не встигла призвичаїтись до оселі, що своєю так і не звикла навіть подумки називати, як дверний дзвоник озвався. Знала, кого на порозі побачу, тому до дверей не підходила. А згодом таки довелося – він не замовкав і грюкіт в двері додався. Сцен перед сусідями влаштовувати не хотілось, тому двері навстіж одним рухом прочинила і пішла в кімнату. Стала біля вікна, зачекала, коли Гліб за мною зайде. Спинився біля входу, помовчав трохи, уважно мене очима вивчаючи і нарешті рота відкрив.

      - Я маю вибачитись перед тобою.

Довбаний генератор коректного синтаксису Не «хочу», а «маю».

      - Я не зобов’язана приймати твої вибачення. Та і не потребую того.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍