Ксана Рейлі - Несподіване весілля, Ксана Рейлі

Розділ 20

Коли ми ввійшли до зали, то я одразу ж помітила зацікавлені погляди гостей у наш бік. Периферичним зором побачила дідуся Гордія. Він легко кивнув нам та усміхнувся одним кутиком губ. Цей чоловік, здається, був задоволений святом. Я провела Гордія до високого стола, де уже зібралася черга гостей, щоб привітати його зі святом та вручити подарунки. І поки мій чоловік приймав вітання, я просто стояла збоку, тримаючи у руках келих з просекко. Алкоголь допоміг мені розслабитися та повністю заспокоїтися. Я вже не хвилювалася за думку гостей щодо цього свята. Їм подобалося, адже тут усе було на високому рівні. Я випрямилася та натягнула на обличчя широку усмішку, коли на горизонті з’явилася Діна Забелло зі своїм чоловіком. Вони привітали Гордія з днем народження, а після цього жінка підійшла до мене.

— Ох, ти маєш прекрасний вигляд! — сказала вона, щиро усміхнувшись.

— Дякую! Ви теж сьогодні просто неймовірна.

І це була правда. Ця довга чорна сукня з білим шарфом виглядала надзвичайно. Як завжди, її ідеально вкладене руде волосся та яскравий макіяж. Загалом вона мала такий вигляд, наче це було її свято.

— Нарешті з’явилася можливість одягнути цю сукню! — Діна усміхнулася ще ширше. — Чомусь усі так лякаються чорного, але вже давно навіть наречені обирають чорні весільні сукні.

— Сара Джессіка Паркер, наприклад, — мовила я погоджуючись. — Але мені все ж не хотілося б виходити заміж у чорному.

— Ну, ти вже й так заміжня.

Жінка засміялася, і я теж зробила це, щоб вона нічого не запідозрила. Дійсно! Я ж і так уже заміжня. Хоча це лише на шість місяців. Колись я точно вийду заміж по-справжньому, але це вже буде зовсім інша історія.

Після того, як чоловік Діни поговорив з Гордієм, вони попрямували до свого столика. Я знову потягнулася рукою до келиха з вином і зробила невеликий ковток. Нарешті всі привітали Гордія та вручили йому подарунки. Такої кількості різних коробок ніколи не було навіть у мене.

— Ходімо до нашого столика! — сказала я та взяла свого чоловіка під руку. — Мені захотілося, щоб це було більше по-сімейному, тому я вирішила, що ми будемо сидіти поряд з твоїм дідусем і моєю сестрою.

— Добре, — погодився він і поправив окуляри на переніссі.

Ох, вони йому справді так личили! Я декілька секунд помилувалася ним, а тоді ми попрямували до невеликого столика, за яким сидів Гордій-старший та Аріна.

— Поліно, твоя сестра така цікава особистість! — вражено сказав чоловік. — Я вже давно не чув так багато наукової інформації.

— Ми трішки сперечалися про глобальне потепління клімату та його наслідки, — пояснила сестра, мило усміхнувшись.

— Так, вона в мене любить закидати науковими фактами, — швидко мовила я. — Ми з нею такі різні.

— Це дійсно так, — погодився Гордій-старший. — Таке враження, наче й не сестри.

— О, Поліна просто більше схожа на маму, — почала Аріна. — Вона така ж божевільна. Знаєте, не кожна жінка втекла б з першим-ліпшим чоловіком, щоб подорожувати світом, і не кожна дівчина погодилася б вийти заміж за нез...

Я не дала їй договорити, а сильно вдарила її ногою під столом. Аріна тихо скрикнула та знервовано засміялася. Я кинула на неї різкий погляд, а вона одними губами прошепотіла мені коротке «вибач».

— Сестра має на увазі, що ми з нею ну зовсім різні, — утрутилася я. — Вона більше на батька схожа, бо він у нас серйозний бізнесмен.

— А як він почувається? — поцікався дідусь. — Сподіваюся, що йому вже краще.

— О... Так-так! — я широко усміхнулася. — Він уже одужав і прекрасно почувається.

— Думав, що нарешті познайомлюся тут з ним, — Гордій-старший почав оглядати приміщення. — Дивно, що він не прийшов на день народження свого зятя. Хіба якщо ви не запрошували його.

Я розтулила рота, щоб сказати щось, але так сильно розгубилася, що навіть слова не могла вимовити. Так багато брешу останнім часом, що аж соромно.

— Тато зараз у відрядженні, — сказала Аріна, за що я їй була дуже вдячна. — Терміново мусив летіти в Німеччину, щоб зустрітися зі своїми партнерами.

— На жаль, йому ніяк не вдалося прийти, — мовила я, удаючи, що дуже засмучена. — Узагалі ми зараз майже не бачимося. Раніше я жила з батьком та сестрою, але зараз у будинку Гордія. Спочатку було важко звикнути, — я подивилася на свого чоловіка та усміхнулася, — але Гордій повністю замінив мені мою сім’ю.

— Усе для тебе, люба! — сказав він і міцно стиснув мою руку так, щоб це побачив його дідусь. — Поліна теж замінила мені усіх. Навіть не знаю, як до цього часу жив без неї.

— Ох, перестань! — солодко протягнула я та нахилилася трохи ближче до нього. — Ти соромиш мене, коханий. Краще розкажеш мені про це вдома, коли ми будемо наодинці. Гаразд, котику? Му-у-ур!

— Звісно, — пробурмотів він і прикрив рот рукою, приховуючи свою усмішку.

Здається, він ледь стримувався, щоб не засміятися. Може, це було трохи занадто? Але хіба не так розмовляють між собою закохані? Я ж ніби дуже сильно кохаю його, наче божевільна.

— Звідки взялися ці окуляри? — зацікавлено спитав дідусь. — Мушу визнати, що тобі личить.

— Поліна вирішила зробити квест для мене. Таке собі випробування, щоб я знайшов адресу цього ресторану. Також вона повністю склала мій образ, тому я зараз маю такий дивний вигляд.

Я примружила очі, дивлячись на Гордія, та міцніше стиснула його руку. Що значить «дивний»? Він ще ніколи не був таким красивим, як зараз! І це правда, адже ці окуляри йому шалено личили, як і чорний смокінг, білі рукавички та навіть ця зачіска.

— Може, потанцюємо? — спитав він, глянувши на мене.

Хлопець не дочекався моєї відповіді, а просто піднявся і простягнув мені свою руку. Я все ж усміхнулася й поклала у неї свою долоню. Гордій раптом трохи нахилився та легко торкнувся губами до моєї руки. І хоч я була в рукавичках, це місце дотику ніби запекло.

Він допоміг мені піднятися зі стільця та повів до невеличкої сцени, що слугувала танцювальним майданчиком. Деякі пари рушили за нами та теж зібралися танцювати. Гордій поклав свою руку на мою талію, притягуючи мене ближче до себе. Інша його рука міцно тримала мою. Я ж обережно опустила долоню лівої руки на його плече.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍