Анна Харламова - Поцілунок по-дорослому, Анна Харламова

   Щоб не натрапляти на Вільяма, я цілий тиждень не ходила у парк, але сьогодні вирішила прогулятись. На Вільяма я не натрапила, а ось на Марка так. Ми перекинулись декількома словами та й по цьому.
   — І довго ви так спілкуєтесь? — почула я голос позаду.
   — Вільяме, ти що слідкуєш за мною?
   — Це питання на питання.
   — Чого ти не підійшов, щоб впевнитись що між мною і Марком нічого нема?!
   — Коли я вас побачив, він вже йшов.
   — Залиш цю дурну тему.
   — А я не хочу. Ти знову з ним?
   — Ти дістав мене цим питанням. Я не хочу бути ні з ним, ні з будь ким іншим. І яка тобі узагалі різниця?! — зітхнула я. — Я не повинна звітувати перед тобою.
   Ми стояли у маленькому лісочку, де у цей момент ми були лише у двох і цим він скористався. Притягнувши мене у свої обійми, він шепотів, що я тільки його. Забираючи мої коси назад, Вільям почав прокладати доріжку з поцілунків від шиї до вилиці. Мої руки вперлися об його напружені груди, щоб відштовхнути, але під його губами я зовсім розтанула і розслабила руки. Зрозумівши, що я піддалась його дивовижним пестощам, він ще міцніше обійняв мене.
   Ні! Ні! Ні! Що я роблю?!
   — Вільяме досить, прошу тебе. — Звільнившись з його обіймів, я мовила: — Цього більше не повинно відбуватись. Цього не може більше бути.
   — Може і буде. Я не дозволю щоб хтось інший торкався тебе і цілував.
   — Ось, що тебе хвилює?! Ти ж хотів більш досвідчену, можливо я і попрактикувалась за цей рік спеціально для тебе.
   — Не кажи так. Це ж не правда, я знаю. — Він був увесь напружений і важко дихав. — Ти ж знаєш, що я мав на увазі інше. Я радий, що ти така цнотлива і ніжна. Я поважаю тебе за  це.
   — Ти вже одного разу дав мені це зрозуміти. — Гірко сказала я.
   — Я жалів про те, що сказав. Вибач мені.
   — Зрозумій одне – я не хочу і не повинна зараз щось тобі доводити, стосовно мене і Марка. З ким я вважатиму за потрібне з, тим я і буду спілкуватись.
   — І фліртувати?
   — І це – якщо захочу теж.
   — Але ти моя. Ти належиш мені. — Притягуючи мене знову до себе, твердо сказав він.
   — Я нікому не належу. І я перестала бути твоєю, коли ти мене звинуватив без усіляких на те причин, не вислухав мене і пішов геть. І ще одне, Марк одружений, і я цьому рада.
   — І я цьому радий. — Усміхнувся він. — Щоб ти не казала, ти моя. — Він ніжно поцілував мене у вуста, і я уся затремтіла. Він усміхнувся, вловивши моє бажання. — Я так хочу тебе поцілувати по справжньому.
   — Коли ти сказав ті слова, ти зробив мені дуже боляче. Я хочу пояснити чому саме. Я і тоді гадала, що ми не можемо бути разом, бо я вважала і вважаю що тобі потрібна досвідчена дівчина. — Я стояла у його обіймах і продовжувала говорити, доки з очей закапали перші сльози. — Я боялась своїм недосвідченим поцілунком відштовхнути тебе, розчарувати. За стільки років самотності я знайшла тебе і ти єдиний до кого у мене виникало бажання віддатись і розтворитись повністю у нашому… — Я замовчала.
   — Кохані. — Додав він, без усіляких пауз.
   З моїх грудей наче сотні метеликів вилетіло, я уся розтворилася у слові кохання.
   — Проте, моя недосвідченість і страх не дали мені змоги показати, що ти для мене значиш. Я і так боялась, що зроблю все не правильно, а тепер і поготів. Я знаю – то були слова з пересердя, проте вони для мене означали набагато більше. Я могла показати свої почуття лише так, як я це робила, а у плані інтимних речей я нічого не вмію.
   — Софіє, твій поцілунок для мене може бути лише Раєм на землі. Що означає «не вмію, тобі б не сподобалось, щось не так зроблю?», тут не можна схибити. Бо коли між людьми є кохання їм кожен дотик, цілунок приносить тільки задоволення.
   — Але це треба вміти робити, щоб доставити задоволення.
   — Ти уся для мене суцільне задоволення. Я теж хвилююсь перед нашим поцілунком. Мені здається, що я не витримаю стільки щастя, коли поцілую тебе і з'їду з глузду. Коли у пориві пристрасті ти давала себе торкатись і цілувати, ти не була така вже й не досвідчена. — Він усміхнувся. — Ми одне одного бажаємо, тому все вийде саме собою. У цій справі не можна помилитись, особливо, якщо люди відчувають один до одного те що і ми. Я радий що ти мені розповіла усе, що відчуваєш. Я гадав ти мене не хочеш, а тепер усе стало на свої місця. Я радий, що діло не в мені. А з усім іншим ми впораємось. Повір, тобі ще набридне практикуватися зі мною у поцілунках. — Засміявся Вільям. — Я буду дуже наполегливим вчителем.
   — З тобою мені б це не набридло. Але я не зможу. Навіть якщо ми поцілуємось, я не зможу бути впевненою, що правильно все зробила. І коли ти будеш казати, що тобі сподобалось – я не повірю.
   — Довірся мені мій Янголе. Коли ми поцілуємось ти сама відчуєш, що все правильно і відчуєш, що означає твій поцілунок для мене. Бажання все зробить за нас, повір. Це інстинктивно. Ти зробиш мене найщасливішим чоловіком на планеті, коли дозволиш себе поцілувати. — Він нахилився і ніжно поцілував мене, потім ще і ще. Але я знову загальмувала.
   — Я не можу. — Вирвавшись з його обіймів, я вибігла на найближчу вулицю і зловила таксі. Я бачила, як Вільям розгублено і боляче дивиться мені у слід.

   Кожних пів години дзвонив телефон. Сімнадцять пропущених дзвінків від Вільяма. Я не можу підняти слухавку і говорити з ним нібито нічого не було. Я зізналась у самому потаємному. Я знаю, що правильно зробила, я не люблю таємниць. Їх і не  повинно бути, коли кохаєш. Але мені соромно за мої безглузді страхи і переживання.
   Знову дзвінок, і знову від… Ні, не від Вільяма, це Джейн. Це він її підіслав подзвонити.
   — Алло.
   — Привіт сестричко. — Весело щебетала Джейн. Зрозуміло було, що вона не в курсі наших з Вільямом подій. — Ти ж не зайнята, можемо поговорити? Я сама вдома і ніхто мені не буде заважати поговорити з тобою.
   — Ні я не зайнята. Але і ти мені скажи, як так, що ти не сказала що Вільям мав приїхати?
   — Я це і сама взнала, коли він поріг переступив. А ти що з ним бачилась?
   — Так. Але це довга історія.
   — У мене є час.
   — Сонечко, давай не будемо бо мені важко говорити про стосунки з твоїм братом. До речі де він зараз?
   — Не хвилюйся, він не поїхав до Німеччини. — Засміялась вона. — Він пішов у якійсь магазин, сказав що у нього є важлива справа і буде він пізно.
   — Зрозуміло. То що в тебе?
   — Мені вже сімнадцять, я у випускному класі, а і досі незаймана. Я не жалію про те, що з Деном так вийшло. Ми тепер друзі, але усі говорять лише про секс, а я як біла ворона. А у мене навіть хлопця немає. — Зітхнула вона, і тут на другому боці слухавки я почула голос Вільяма. — О Господи! Що я накоїв?! Софіє. — Тяжко зітхнув він. Потім я почула голос Джейн, — коли ти прийшов Вільяме? Але він не відповів на її запитання. Він як було ясно вихватив телефон із рук Джейн і мовив:  — Софіє, Янголе мій пробач.
   Я кинула слухавку, не бажаючи слухати вибачення. Йому б не довелося цього робити, як щоб він дав мені змогу тоді все пояснити.

    Пройшла майже година, після розмови з Джейн. Я трохи заспокоїлась, слухаючи музику Адама Ламберта.
   Ми з мамою знаходились самі у дома, коли пролунав стук у двері. Я одразу зрозуміла, що це Вільям і швидко вибігла з кімнати, голосно мовляв: Скажи, що мене немає вдома.
   — Запізно Янголе. — На мене дивились пара блискучих блакитних очей. — То кажеш тебе нема вдома?! — засміявся він.
   — Іди додому. — Трохи спустившись, сказала я.
   Мама стояла і усміхалась перед «виставою», яку ми влаштували.
   — Вибачте мені, — проходячи повз маму, сказав Вільям і швидко піднявся до мене. Перекидаючи мене через плече, він без соромно запитав у моєї мами: — Не заперечуєте?!
   — Ні, будь ласка. Даю зелене світло. — Засміялась вона, дивлячись, як я своїми маленькими кулачками стукаю по широкій спині Вільяма. — Давно треба було так вчинити. Але краще пізно ніж ніколи. — Усміхаючись, говорила вона.
   — Мамо, що ти кажеш?! — я була шокована.
   — Залишаю вас самих. — Беручи сумку зі столика, вона додала: — Я іду до подруги – на довго, а тато буде допізна на роботі. Удачі Вільяме, не упусти шанс.
   — Не сумнівайтесь, я не дам їй вислизнути! — запевнив він маму.
   — Це і тебе моя люба стосується. — Мама любляче глянула на мене. — Бувайте любі.
   Вільям вдячно посміхнувся мамі. Вона зачинила двері, а я продовжила стукати Вільяма по спині і обурюватися.
   — Відпусти мене! Я буду кричати!
   — Надіюсь на те, що тобі це так сподобається! — сміючись, він ляснув мене по сідницях.
   — Ай! — крикнувши, я додала: — Ти безсоромний!
   Зайшовши до кімнати, він кинув мене на ліжко. Дивлячись на мене він сказав:
   — Я поводився не гідно. Знаю, що ти не хочеш слухати мене і маєш на це повне право, але все ж таки я скажу. — Нахилившись до мене, він заговорив далі: — Я бовдур на цьому ми вже зійшлися, а ще мені шкода, що я тоді не вислухав тебе. Обіцяю, що ніколи більше не засумніваюсь у тобі. Я зробив помилку, коли в’їхав від тебе. Я страждав увесь рік, коли не міг доторкнутись до тебе, коли не міг вдихати твого аромату, коли не чув твого сміху. Я божеволів від кохання до тебе, і від того, що не міг сказати про це.
   Я лише широко розплющила очі і слухала найдивовижніше зізнання у кохані.
   — Я вибачила тобі, я ж казала.
   — Я знаю. — Він ще ближче нахилився, впершись руками об ліжко і завис наді мною. — Але зараз ти доведеш мені, що вибачила мені.
   — Що ти робиш? — схвильовано спитала я, знаючи відповідь.
   — Хочу тебе поцілувати. — Просто відповів він.
   — Я не вмію. І тобі не сподобається.
   — Я гадаю, що так сподобається, що на поцілунках ми не зупинимось. — Хитро посміхнувся він, та за мить став серйозним і сказав: — Я кохаю тебе Софіє. Усім серцем і душею кохаю тебе.
    Слова від яких моя душа злетіла, а серце ледь не вистрибнуло з грудей. Як же я довго на це чекала. Розумію, що не дарма. Бо тільки так я змогла повністю оцінити і насолодитись цією миттю. Миттю кохання з найпрекраснішим із чоловіків, бо це мій чоловік. Моє кохання.
   — Я теж тебе кохаю. Так сильно, як тільки може кохати людина. А як доведено кохання не має об’єму або обмежень, тому моя любов до тебе безмежна.
   — Софіє, як же я кохаю тебе. Я найщасливіший чоловік на планеті. — Він нахилився до моїх губ і я затремтіла.
   — Але я  все одно не можу.
   — Добре, тоді іншим разом.
   — Дякую. — Я зітхнула.
    Я збиралась піднятись з ним, як відчула його вуста на своїх. Це був не легкий і ніжний поцілунок, а навпаки палкий, пристрасний з натиском. Вільям провів своїм гарячим язиком по моїх губах, і навіть тоді, коли я сіпнулась він не припиняв мене цілувати. Мої губи були, як броня, але Вільям не полишав спроби заволодіти моїм ротом. Я трохи розслабилась і мої вуста стали м’якішими, дозволивши Вільяму робити свою справу. Його язик несамовито оволодів все ж таки моїм ротом. Досліджуючи і смакуючи нашим поцілунком, він знайшов мій язик і я піддалась тим діям, які робив Вільям. Я невпевнено повторювала за ним і тихо зітхала, притискаючись ще дужче до його гарячого тіла. Мій перший поцілунок — промайнуло у моїх думках. Я це роблю. Це так солодко, так ніжно і так пристрасно. У цьому поцілунку є все прекрасне, що може поєднати двох закоханих. Нас нібито поглинуло бажання, ми притискались сильніше один до одного і це було дивовижно.
   Я почала відповідати на його поцілунок з таким же запалом, як і Вільям. У цей момент я перестала соромитись, я довіряла Вільяму і віддавалась нашому коханню. Ми задихались від довгого і палкого поцілунку, але ніхто з нас не припиняв і не хотів полишати таке дивовижне заняття. Я відчула те, що говорив Вільям – проте, що я зрозумію що йому приємно мене цілувати. Що він так само цього бажає і це йому подобається, як мені. Від цього я ще сильніше і пристрасніше схопилася за його спину  своїми руками і притягла до себе. Він хрипло застогнав, але цей звук його бажання швидко загубився у нашому поцілунку. Проте цей звук так само швидко підштовхнув мене до більш відвертих дій. Я закинула на нього свою ніжку і обхопила нею його талію. Вільям лежав майже на мені, я відчувала як на нього дію, і це мене запалювало. Він усю свою вагу переніс на лікті над моєю головою, але потім він опустив одну руку і почав палко стискати моє стегно, яке файно обхопило його талію. Іншою ногою я грайливо погладжувала його ногу, не припиняючи його цілувати. Я притиснула його до себе ніжкою, яка його обхопила і він у друге хрипло застогнав. Він відірвався від моїх набряклих та червоних вуст і почав приділяти увагу моїй шиї, вилицях, плечах, а потім знову оволодів моїми губами. Я зітхала і тремтіла від його дотиків до мого тіла.
    Вільям відсторонився, відриваючись від моїх вуст і важко дихаючи мовив:
    — Софіє, ти не перевершена. — Його груди здіймались, впершись об мої. — Це було просто чудово. Ти ж знаєш, що я говорю правду?!
    — Так, так, так. — Розчервонівшись і задихавшись, повторювала я. — Це був мій перший поцілунок. Я рада, що мене ніхто до тебе не цілував, бо це не було б так вау! — Я так кохаю тебе. Дякую за мій перший і точно не останній поцілунок по – дорослому.
   Він усміхнувся найдбайливішою усмішкою у світі і сказав:
   — Це тобі дякую, що подарувала мені свій перший поцілунок і як ти підмітила, чому я дуже радий, що він точно не останній.
   — Ти кохання усього мого життя, — провівши пальчиками по його щоці, сказала я.
   — Я ніколи і нікого так не кохав і не покохаю, як тебе. Ти моє життя. І наш поцілунок це поєднання наших сердець. Це уперше я цілую дівчину, яку так сильно кохаю. Цілунок коли кохаєш – це не можливо передати словами.
   — Я знаю, що ти відчуваєш. Я теж ніколи нікого так не кохала і не покохаю, як тебе.
    Його очі заблищали, так само, як і мої.
   Вільям знову нахилився і пристрасно почав цілувати мене, я з жадністю відповідала на його дії. Ми знову кинулись з головою у вир нашого бажання. Я притискала його до себе, все дужче і дужче. Я насолоджувалась Вільямом кожною клітинкою свого тіла.
   Відсторонившись, він сказав:
   — Якщо ми продовжимо у тому ж дусі, цим все не закінчиться. — Усміхнувся хитро він.
   — Мама пішла надовго. — Нагадала я.
   — Софіє, нічого собі! — він усміхнувся. — Я завжди знав, що тебе просто треба розворушити. Я хочу тебе більше за все у світі. Проте я хочу, щоб це відбулося не швидко, я хочу довго, ніжно і палко займатись з тобою коханням і не вдома твоїх батьків. Як же мені важко говорити це. — Зітхнув він і додав: — Нам щонайменше потрібно буде декілька днів, щоб не виходити зі спальні і кохати один одного. Не знаю наскільки довго я зможу бути таким благочестивим поряд із тобою, але я хочу, щоб ми не думали що хтось прийде, або нас хтось почує. І я хочу зробити усе так, як заслуговуєш ти.
   У моїх очах заблистіли сльози щастя.
   — Як же мені з тобою пощастило.
   — Це мені з тобою пощастило. Я найщасливіший хлопець на планеті. — Цілуючи мої вологі повіки, він казав, як кохає мене. — У мене є дещо для тебе. — Піднявшись на ноги, і даючи мені руки, він допоміг сісти мені на ліжко.
   — Що? — посміхнулась я.
   Вільям глибоко вдихнув і швидко видихнув. Встаючи переді мною на одне коліно, він сонячно посміхнувся.
   Я ахнула і закрила обличчя руками, зрозумівши, що він збирається зробити. Пройшли секунди і я забрала руки з обличчя, зустрівшись з люблячим поглядом блакитних очей.
   — Янголе мій. — Усміхаючись, почав він: — Кохання усього мого життя, я такий щасливий поруч із тобою. Ти осяяла моє життя, як тільки увійшла у нього, тому хочу тебе спитати — чи ти згодна осяювати його до кінця наших днів? Я дуже хочу створити з тобою нашу сім'ю, мати від тебе дітей і цілуватись з тобою так пристрасно, як щойно це було – усе наше довге, щасливе спільне життя. Я кохаю тебе. Софіє ти згодна вийти за мене заміж і зробити мене найщасливішим чоловіком на землі?
    Я тремтіла і мій голос також, але я змогла сказати голосно і чітко:
    — Так, я згодна стати твоєю дружиною. Ти щойно подарував мені крила. Я кохаю тебе.
   Одягнувши мені на палець обручку, він підняв мене за руки з ліжка і ніжно, ніжно поцілував мене.