Анна Харламова - Поцілунок по-дорослому, Анна Харламова

                                                           Розділ 14.

   Що може зрівнятись з кавою?! Нічого! Це напій без якого я не можу. А сьогодні вранці я виявила лише пусту скляночку. Капець. Але тато мене заспокоїв, сказавши що їде на роботу, і по дорозі завезе маму у магазин, щоб вона купила кави і продуктів. Тепер моя «місія» – чекати на мій улюблений напій.
   Доки я чекала на маму з магазину, я встигла прийняти душ, почистити зуби, підфарбуватись і одягтись у короткі шортики та топ з  малюнком Британського прапору. Коси я розпустила і вони гарними хвилями спадали нижче плечей.
   Задзвонив телефон і на іншому боці слухавки я почула теплий голос бабуні. Ми розмовляли про мого Вільяма. Я розповідала про чудові побачення, про те якій він чемний і милий. Розповівши усі плюси Вільяма, я сказала, що ми кохаємо один одного до нестями. Бабуся не могла натішитись моєю розповіддю. Вони з дідусем звичайно були у курсі усіх подій, ми часто спілкуємось, але як приємно розповідати приємні речі і говорити про кохання. Тому можна повторити розповідь і у десяте. Попрощавшись з бабусею, я поклала слухавку і чекала на прихід мами з магазину. Через декілька хвилин я почула стукіт у двері і зрозуміла, що це стукає Вільям. Він стукає по особливому – три рази. Я «летіла» до низу першого поверху, збиваючи як не коліно об стіну, то лікоть. Швидко нагнувши голову до низу і назад, я грайливо скуйовдила волосся, надаючи їй гарної  недбалості. І тільки  після цього відчинила двері з усмішкою до вух.
   Моя усмішка змінилась, коли я побачила вираз обличчя Вільяма.
   — Привіт. — Розгублено сказала я. — Що з тобою? Що сталось?
   — Це ти мені скажи, що сталось?
   — Не розумію?! Що я накоїла?
   Вільям вбіг у дім і зачинив двері.
   — Ідемо до твоєї кімнати, поговоримо.
   — Я одна вдома. Можеш пояснити і тут, тільки більш стриманим тоном. — Я була обурена його поведінкою.
   Між його бровами лягла глибока складка і він насупившись сказав:
   — Що ти порадила зробити Джейн? — з його очей наче іскри посипались.
   — Нічого. Я просто порадила їй зробити так, як буде краще для неї.
   — Це що була порада, як плигнути у ліжко в шістнадцять років?! Ти думала узагалі що ти їй говориш? — сердито запитував він.
   — Ти що?! Вона не могла цього зробити, вона обіцяла. — Видавила я.
   — Ось чому ти не зізналась про що саме ви говорили.
   — Я все зараз поясню. Але свого слова порушувати не буду. Я не можу розповісти у деталях про що ми говорили, але вона цього б не зробила. Джейн мені сама обіцяла, що не накоїть дурниць і вчинить як доросла.
   — Вона і вчинила. Секс – ось її дорослий вчинок. І це ти її підштовхнула до цього. — Гримнув він.
   Як він так може?! Мій ніжний Вільям кудись зник. Він не розібрався у ситуації, а виявилось, що у всьому вина я.
   — Ти знаєш напевно, що вона це зробила?
   — А чого б вона прийшла уся у сльозах. Звичайно у них був секс, він її кинув і тепер вона розбита. У неї усю ніч була істерика і вона нікого не хотіла бачити. Хотіла поговорити лише з тобою, але ви більше бачитись не будете. 
   Що це за заява?! Це означає, що він мене більше не хоче?! Ось так в одну мить я йому більше не потрібна. Він навіть вислухати мене не хоче. Йому байдуже до моїх пояснень, він вже усе вирішив за нас обох. Мені це вже не вперше. Добре. Я все зрозуміла.
   Сльози застигли в очах, і тремтячими губами, я мовила:
   — А ти не думав, що вона з ним порвала.
   — У неї б не було такої істерики.
   — А як що у неї були справжні, перші сильні почуття.
   — Вона б поводила себе інакше, як щоб це було просто розставання з хлопцем.
   — Вона не була з ним близькою, ось побачиш.
   — Не треба мені дурити мозок. Ти уся така невинна, навіть поцілувати себе не даєш. Усі мої спроби марні, а моїй сестрі порадила не затримуватися у «клубі» незайманих.
   Я відступила збільшуючи відстань між нами, я не могла повірити, що він це сказав. Ось чому у мене і досі не було першого поцілунку, бо я боялась ось такої реакції. Боялась, що він мене не зрозуміє і я буду для нього не досвідчена дівчинка.
   Біль розривав мої груди. Боляче настільки, що я навіть повторюючи його слова у своїй голові, не розуміла чи дійсно я це почула. Я не хотіла вірити у те, що це Вільям сказав. У голові запаморочилось, ноги як ватні, руки і усе тіло забив озноб. Я йому не потрібна.
   — Ти все сказав?
   — Софіє… — Він зрозумів, що бовкнув, але вже було запізно.
   — Нічого більше не говори.
   — Я не хотів.
   — Я це вже зрозуміла. — Сльози струмками полились по обличчю. — Вибач, що так довго витрачала твій час. Надіюсь ти знайдеш досвідчену дівчину, яка задовольнить тебе.
   — Я не це мав на увазі.
   — Саме це. Добре, що ти зараз сказав якої ти думки про усе, що між нами відбувалось і про мене зокрема.
   — Це все не так. Але…
    — Не треба «але», я зрозуміла, що це все. Я незаймана, а не дурна. Ти знаєш де вихід. Дякую за ті дні, які я запам’ятаю назавжди. Вибач якщо ти не можеш також цього сказати. Я хотіла, щоб ти був щасливий зі мною, але мені напевне не вдалось. Успіху тобі Вільяме. — Пройшовши повз нього, я відчинила двері і жестом вказала на вихід.
   Підходячи до мене і дивлячись мені у вічі, він сказав:
   — Я був щасливий усі ті дні, які ми були разом. — І вийшовши за двері, він пішов до свого авто, сів у нього і поїхав. 
   Я сіла у коридорі, а потім узагалі лягла на підлогу і нестримно заплакала. Виходячи за двері, Вільям забрав частинку. Він у свого Янгола забрав крила.
    Через пів години мене знайшла мама і повела до кімнати. Увесь день я плакала, не їла, не пила, не переодягалась. Просто лежала і плакала, плакала, плакала.
   Після того, як я розповіла усе батькам, я увесь залишок дня промовчала. Зі слізьми закінчились слова і сили.
   Я відключилась і прокинулась уже на наступний день.
   Прокинулась я з одними думками — це кінець. Я більше не покохаю так нікого, як Вільяма. Я уся належу йому. З ним я відчула, що таке бути коханою і кохати по справжньому. Я не можу повірити, що це кінець. Я знайшла своє щастя, свою половинку, своє кохання на усе життя, але він пішов. Залишив мене. Обіцяв ніколи не відпускати. Як мені тепер бути? Як жити без його кохання, без його погляду, дотиків, сміху, ніжності? Як?
   З цими думками, які кружляють довкола я механічно навіть не помітила, як вмилась, прийняла душ, одяглась і поїла. Перекинувшись декількома словами з батьками, я пішла знову до кімнати.
   Звернувшись клубочком на ліжку, я положила біля себе мобільний в надії, що Вільям подзвонить.
 
   Минуло три дні, а Вільям не давав про себе знати. Він забув про мене. Я йому не потрібна.
   Наводячи лад у кімнаті, я почула як задзвонив телефон. Швидко узявши його у руки, я зітхнула. Це був не Вільям, але я все одно зраділа. Це дзвонила Джейн. І що мені робити? Вільям не хоче, щоб ми спілкувались. Секунди пішли на роздуми, щоб я все ж таки відповіла на дзвінок.
   Джейн плакала, розповідаючи що вони з Деном розійшлись, вірніше він її покинув. Вона не захотіла сексу і він вирішив, що між ними нічого не може бути. Джейн на хвильку замовчала, але потім сказала:
   — Дякую, що все залишилось між нами і Вільям ні про що не знає. Він мене нічого не питав, напевне і сам зрозумів, що ми розійшлись.
   — Так напевно. Як він?
   Вона замовчала, але потім сказала:
   — Він поїхав до Німеччини. Учора. Ти що не знала?
   — Що?! До Німеччини?!
   Як же він хоче бути подалі від мене. Навіть не сказав бувай. Усе дійсно скінчено. Він образився не маючи на це підстави.
   Я тихо заплакала, але Джейн все одно почула.
   — Софія, мила я гадала ти знаєш. Він сказав що їде і нічого нам не пояснив. Я гадала ти скажеш у чому справа.
   — А що тут казати, ми розійшлись.
   — І це все?! Ні! Він же тебе кохає, це всі знають. Як же так?
   — Він вирішив, що йому буде краще без мене. Але Джейн я прошу тебе не запитуй його про нас і чого він поїхав. Добре? Пообіцяй.
   — Але, як же це?
   — Пообіцяй мені.
   — Обіцяю. — Видихнула Джейн. — Але ми будемо з тобою бачитись? Ти мені потрібна, у мене немає більше подруг.
   — Вільям цього не схвалить.
   — А він про це не буде знати. — Швидко сказала вона.
   — Я не хочу обманювати його.
   — Це не обман, я просто не буду розповідати про наші зустрічі.
   — Коли він приїде?
   — Він нам нічого не сказав. Зібрав валізи та й поїхав. Сказав тільки, що буде дзвонити.
   — Добре, ми будемо спілкуватись.
   — Дякую, дякую тобі Софіє.
   Ми поговорили ще декілька хвилин і я поклала слухавку. Вже через хвилину, я плакала у подушку.
 
   Кожнісінький день я сумувала за Вільямом і плакала. Усе робилось механічно, дні змінювались, але були схожі між собою. Іноді я виходила з дому на прогулянки, але це скоріше було для того, щоб не засмучувати батьків. Майже щодня мені дзвонила Джейн і я нібито ненароком запитувала про Вільяма. Він працює у тому ж ресторані, що і колись. У нього все добре. Я рада чути, що у нього все гаразд.

   Промайнуло три місяці і за цей час жодної звісточки від Вільяма. Про нього нагадують мені лише мої спогади і наші фото. Моє серце розривається на частини, коли думаю, що ми більше ніколи не будемо разом. Що я ніколи не відчую його аромату, його гарячих рук, його ніжних поцілунків, його дорогого погляду. А ще на днях, я була у Джейн і вона показувала мені фото які вислав їй Вільям. У мене був шок, у нього інша. Вона майже на усіх фото. Гарна, зелені мигдалеподібні очі, чіткі губи, чорні коси і довгі – довгі ноги. Джейн каже, що це тільки його помічниця, але фото говорили самі за себе. Він поставив остаточно крапку у наших відносинах.
   За цей останній проміжок часу я побувала на весіллі у Яна і Крістіни. Свято було скромне, у колі родини і друзів. Я спіймала букет і всі вирішили що щасливим нареченим буде Вільям. Цікаво, а я колись одягну весільну сукню?
   Свою роль на весіллі я зіграла добре, завжди усміхалась і гарно проводила час, ніхто навіть не помітив, що щось не так. На наступний день щаслива пара відправились до Італії, а я узялась і далі сумувала за Вільямом.

   Моє День народження як завжди вдома у колі родини. Є приємні речі, які все таки у моєму житті не зміні. Подарунки, торт, свічки, вітання усе було, як завжди. Окрім того, що побільшало ще на одну свічку, мені двадцять дев`ять. Я люблю свій вік, мені все одно до цифр, я щаслива людина. Але декого мені дуже не вистачає. Я хочу Вільяма, у всіх значеннях цього слова. Задуваючи свічки, я забажала, щоб Вільям був щасливий.

   Майже одразу після мого Дня народження, Ліза народила гарну дівчинку, яку вони з Маріо назвали Сонею. Будучи у пологовому будинку, я узяла перший раз Соню на руки і як завжди не стримала сліз. Маленький згорточок, а скільки приносить радості, дивлячись на нього. Я теж дуже хочу бути мамою. Цікаво, а це найдорожче моє бажання здійсниться? Уявляю себе мамою дітей від Вільяма.

   От і літо. Рік – цілий рік я не бачила Вільяма, але завдяки Джейн я знала, що у нього все добре. Саме завдяки тому, що з Вільямом все гаразд, я якось впоралася зі своїм сумом. Але кому я брешу, я дихати без нього не можу, серце ні на мить не припиняло боліти, а душа завжди рвалася до нього. Я так хочу почути його голос, побачити його, доторкнутись до нього. Я так кохаю його. Сидячи на лавці у парку і тримаючи у руках книгу, саме такі думки і вирували у моїй голівці
   Я зітхнула і продовжила читати книгу «Шлюбна пастка22».
   — Привіт. — Почула я дорогий голос і затремтіла.
   Закривши на мить очі я важко ковтнула. Відкривши очі, я підняла голову і зустрілась з моїми блакитними очима.
   — Привіт.
   Він дивився на мене, а я на нього. Декілька коротких секунд ми мовчали, але це була наче вічність. Протягуючи мені стаканчик з кавою, він мовив:
   — Як справи Софіє? — і дивлячись мені у вічі додав: — Я скучив за тобою.
   — У мене все гаразд, дякую. І за каву теж. — Беручи з його рук стаканчик, мене обпекла не гаряча кава, а жар його тіла. Відповівши на перше запитання, я проігнорувала інші його слова.
   Я мовчала і не сказала, як скучила за ним. Хоча самій так сильно хотілось сказати йому: — Я неймовірно скучила за тобою. Мені так тебе не вистачало. Але я змовчала. Не я його полишила. Тому казати я нічого не буду. Коли він узагалі приїхав? Чому Джейн нічого мені не сказала?
   — На здоров’я. Ти так і проводиш тут свій час. — Спитав він.
   — Так. Я люблю тут бути. Є речі, які не міняються. Щось постійне. — Це був прямий натяк і він його зрозумів. — Коли ти приїхав? І як ти поживаєш?
   — Сьогодні вночі. У мене все гаразд, я знову працював в ресторані у Німеччині.
   — Рада чути, що у тебе все добре. — Зробивши ковток кави, сказала я. Мої руки затремтіли, коли я підіймала стаканчик. Його присутність так хвилює мене. Я поставила стаканчик з гарячим напоєм на лавку, щоб не видавати себе. О Господиньку, як же я хочу обійняти його.
   Він сів біля мене і між нами неначе розряд пройшов. Від нього віяло жаром, а його погляд був як завжди ніжним і сонячним. Проте я знаю, що ця хвиля яка
———————————————
22Автор Дженніфер Пробст.  Жанр книги: Сучасні любовні романи.

 щойно пробігла між нами, нічого не змінює. Ми тоді не могли бути разом, а тепер і поготів.
   — Софіє, Янголе. — Узявши мене за руку, мовив він: — Я скучив за тобою.
Заспокоївшись і все обдумавши я повернувся щоб налагодити все між нами.
  — І що ти хочеш почути?
  — Софіє мені було так важко без тебе. Я цілий рік тебе не бачив, не чув твого сміху, не чув аромату твоєї шкіри, не обіймав тебе.
   — І хто у цьому винен? Для того, щоб зрозуміти що я тобі потрібна – тобі знадобився цілий рік. Ти був на мене такий злий, що навіть жодного разу не подзвонив. Та що там подзвонити, ти навіть не попрощався. — Забираючи свою руку  від нього, з болем сказала я і встала.
   Він слідом встав за мною.
   — Не іди.
   — Я теж тоді не хотіла, щоб ти йшов, але тобі було все одно, що відчувала я. А потім ти узагалі поїхав від мене.
   — Я знаю, що був не правий, але і ти мене зрозумій – це ж моя маленька сестричка. А ж раптом поговоривши із тобою, вона вирішила стати дорослою за допомогою сексу. Я розсердився. Але я зрозумів, що це було лише її рішення і ти не винна, що вона так вчинила.
   Я знервовано розсміялась і сказала:
   — Дякую тобі. — Потім додала: — Вільям, ти так нічого і не зрозумів. Ти просто сам усе вигадав, образився і поїхав, не даючи мені змоги пояснити. Ти не хотів мене слухати, а тепер я не хочу пояснювати у чому була річ.
   — Вибач мені за те, що не вислухав і поїхав від тебе.
   — Я вибачила ще рік назад коли ти зійшов з мого ганку і поїхав геть. Але більше не приходь. Нам ніколи не бути разом.
   — Софіє, я не можу без тебе. — Дивлячись у мої очі, зізнався він.
   — Ти якось міг без мене цілий рік. — Зухвало сказала я, щоб хоч якось приховати свої сльози. — Думаю, що ти тепер чудово обійдешся без мене
   Він хотів притягнути мене за талію до себе, але я сіпнулась і сказала:
    — Не треба. — У моїх очах забриніли сльози. Я згадала його слова про те, яка я невинна і мені стало боляче.
   — Що ж я накоїв?! — з гіркотою сказав він. — Пробач Янголе мій. — Його щелепа напружилась, а обличчя відображало увесь внутрішній біль.
   — Янгол – у якого обірвали крила. — Крізь пилину сліз, мовила я.
   — Я так хочу тебе обійняти. Будь ласка. — Простягаючи мені руку, він скоріше попросив чим зауважив.
   — Я не можу. Якщо я тебе обійму, я згадаю ті слова, які ти мені тоді наговорив. А я не хочу, щоб у твоїх обіймах мені було боляче. Ти для мене важлива людина і я хочу, щоб між нами залишилось те тепло, яке колись ми відчували один до одного.
   — Але я і зараз відчуваю його.
   Я заплакала ще дужче не витримуючи гніт жалю до себе, до Вільяма і до наших відносин. Сум від того, що ми не будемо разом.
   Зробивши лише один крок, Вільям був біля мене і міцно обіймав мене. Цілуючи мої заплакані очі, щічки по яких стікали сльози, він шепотів як він скучив. Його поцілунки нагадали мені, що я та сама невинна дівчина, яку він покинув.
   — Не треба, прошу. — Я уся затремтіла у його руках.
   — Я без тебе не можу. Я не знаю, як дихати коли тебе немає поруч.
   Витираючи сльози, які продовжували текти, я сказала:
   — У тебе все буде гаразд. Ти будеш щасливий. Ти на це заслуговуєш.
   — Я щасливий лише поруч з тобою. Я хочу бути з тобою.
   — Цього вже не буде.
   — Я зроблю так, щоб ти була зі мною щаслива.
   — Здається ти цілий рік ощасливлював свою подругу в Німеччині, чому перестав?
   — Не зрозумів? Що ти маєш на увазі?
   — Не зважай.
   — Скажи, якщо вже почала.
   — Ти ж гарно проводив час зі своєю помічницею.
   — Ти про Брі? — Він засміявся. — Ти не так все зрозуміла. І узагалі звідки ти про неї знаєш? У принципі мені байдуже. Головне, що ти мене ревнуєш, отже нічого ще не втрачено між нами.
   — Мені не треба брехати, я дійсно спочатку ревнувала, але потім зрозуміла що це на краще.
   — Що на краще?! Я не хочу бути з нею, а тим паче вона зі мною.
   — Мені немає діла до твого особистого життя.
   — Вона любить дівчат, а як ти бачиш на цю роль я не підходжу. — Усміхаючись, сказав він. — Ми з нею гарні друзі.
   — Я рада за вас. Мені треба йти.
   — Нікуди ти не підеш. Ми не договорили.
   — Про що нам говорити?! Про твої обіцянки? Може про те, як ти казав, що не покинеш мене і не зробиш мені боляче?!
   — Але зробив. — Важко зітхнув він. — Найменше у житті я хотів завдати тобі болю.
   — Я знаю. Але ти сказав тоді те, що думав і завдав цим страждань.
   — Але я так не думаю. Я був сердитий. Це говорив за мене гнів, а не я.
   — Знаю. І ти мене пробач. 
   — За що?
   — За те, що давала тобі надію.
   — А хіба вона була безпідставною?! Я в це не повірю.
   — Ні, але я знала, що колись тебе все це не влаштує. Те що я така, як ти кажеш «невинна». Тому, щоб знову не повторилась схожа ситуація, і ми не завдали один одному болю, нам краще залишити все як є. Ти знайдеш дівчину, яка зробить тебе щасливим. Ось побачиш.
   — Моє щастя ти.
   Я усміхнулась  і провела пальчиками по його щоці.
   — Бувай Вільяме.
   — Софіє. — У його очах був біль, так само як і у моїх, коли я дивилась як він іде від мене.
   — Будь ласка, більше не шукай зустрічі зі мною.
   Я швидко пішла від нього, але почула його голос:
   — Зачекай, твоя книга. — Підходячи до мене, він простягнув мені книгу. — Гарна назва «Шлюбна пастка», мені треба прочитати цю книгу. Щоб знати, яку саме пастку підготувати для тебе.
   — Дякую. — Беручи книгу, сказала я.
   — Я проведу тебе.
   — Не треба. Я добре знаю дорогу до свого дому.
   — Я її теж добре знаю. Це моє улюблене місце. Не заперечуй, я не відстану.
   — Яке я маю право заперечувати, у нас вільна країна.
   Він розсміявся.
   Перший раз за увесь час знайомства ми не промовили ні слова, до самого будинку. Дивно.
   — Дякую, що провів. — Стоячи біля мого ганку, сказала я.
   — Я хочу з тобою бачитись. — Він дивився на мене своїми ясними очима.
   — Вільяме, треба було про це думати, коли сідав на літак до Німеччини.
   — Знаю. Я бовдур.
   — Навіть не буду коментувати.
   Він засміявся і я усміхнулась, але знову швидко прийняла серйозний вираз.
   — До завтра.
   — Вільяме ти вже одного разу мене добивався. Ми знаємо, що вийшло. Не треба починати у друге.
   — Я не питаю у тебе дозволу. До зустрічі мій Янголе. — Схопивши мене за руку, він притягнув мене до себе і швидко поцілував у губи.
   Відсторонившись від мене, він усміхався наче виграв лотерею, а я заклякла на місці і не могла сказати ні слова. Він збіг по сходинках і самовдоволено усміхаючись, зник за поворотом.
   От нахаба! — думала я, а сама, смакувала і досі на губах його швидкий поцілунок. Якби там не було, якби я не хотіла бути з ним, тепер це точно не можливо. Він тоді дав зрозуміти мені, що я була права і нам не бути разом.
    Зайшовши у дім, я почула голос мами:
   — Це був Вільям?
   — Так. Він повернувся, зрозумів свою помилку і хоче бути зі мною. — Лаконічно розповіла я.
   — А чого хочеш ти? Ти ж кохаєш його. Ти цілий рік божеволіла. Дай хлопцю шанс. Усі роблять помилки.
   — Я не можу. Ти ж знаєш, що він мені сказав тоді.
   — Може не в цьому річ? Ти просто боїшся знову з ним зблизитись, тому і не даєш шансу. Хоча ти йому пробачила ще рік назад.
   — Так пробачила.
   — То все ж таки перший варіант?
   — Так, я боюсь з ним зблизитись. Але все ж таки він зробив мені боляче. Він торкнувся теми, яку я і так завжди прокручую. Я переживаю про поцілунок, тому що я його кохаю, а коли кохаєш хочеться не тільки отримувати, але і віддавати. Не тільки одержувати насолоду, але і ділитись нею. А що я йому дам? Цікаво що я не хотіла цілуватись без кохання, а свого коханого я теж не можу поцілувати.
   — Ти питаєш, що ти йому даси?! Ти саме дороге вже віддаєш – це твоє кохання.
   — Усе скінчено мамусю.
   — Ти не знаєш, що буде завтра. Усе у руках Божих. Ти будеш щаслива. Ось побачиш.
   — Я вже щаслива, я його побачила.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно