Іванна Боразан - Ігри долі

— Ти така тендітна, — хриплуватим від бажання голосом говорив Андрій. — Мені страшно до тебе торкатися, щоб не зробити тобі боляче.

— Не бійся. Ці руки просто не здатні причинити біль, скоріше навпаки, — сказала Аня і їй перехопило дух, коли відчула, як гарячі губи коханого ласкали її груди.

Легенько, наче пір’їнку, Андрій опустив Аню на землю, не перестаючи пестити її тіло. Решта одягу валялося біля них. Якби був день, то Андрій зміг би побачити, як зашарілася його кохана, залишившись без одягу. Але ще мить — і сором’язливість пройшла. Де є кохання і бажання належати один одному — їй там немає місця.

Дівчина жваво відповідала ласкою на ласку. Гладила спину, цілувала обличчя і шию. Але у моменти, коли Андрій доводив її до безумства, просто втрачала здатність щось робити й думати. Умілі руки коханого все більше і більше віддаляли її від реальності, підносячи все вище і вище до небес. Ще мить — і вони злилися в ритмі древньому, як світ.

Вона стоїть на вершині скали. Насувається буря… Неспокійне море… Чого сюди прийшла? Не знає. Дивиться на бурхливе море, а в її душі бушує ще більший шторм. Її життя перекреслилося у той момент, коли вона втратила дитину. Тоді і втратила чоловіка. Як жити з монстром, який забрав життя їхньої ще ненародженої дитини. Як змиритися з думкою, що зараз він у обіймах якоїсь кралі. Такі люди, як він ніколи не змінюються. Маючи все і всіх, важко змиритися з відсутністю котрогось із них. А навіщо заставляти себе страждати, ламати стереотипи свого життя? Потрібно жити так, як тобі подобається. Дружина хай сидить удома, а існують безліч дівчат, які здатні розвіяти його страждання. «Знаю, у всьому винна я сама, що чоловік знаходить розраду у чужих обіймах. Але як важко його простити і допустити до себе, після того, що сталося.

Розлучення — найкращий вихід. Але, схоже, він не дуже задоволений таким поворотом подій. Це ж відіб’ється на його бізнесі, зменшить капітал. А мені не потрібні його гроші. Я хочу тільки вільно вдихнути, не думаючи, що за мною стежать.

Як зараз хочеться просто стрибнути униз. Легко і просто. Один крок — і ти вільна. Вільна назавжди. Але ж батьки. Що буде з ними? Вони цього не переживуть.

Чому у мене таке дивне відчуття, наче за мною хтось дивиться. Підіслані люди Ніка. Боїться за свою репутацію. Гм-гм. Аж смішно, у цієї людини найвища цінність — репутація. Щоб вона була бездоганною, він зробить усе можливе і неможливе. Треба уже повертатися. … Що це за звук?… Наче постріл….»

Аня обертається на нього. Спотикається об камінь і падає униз. Море моментально сховало її тіло.

Аня прокинулася у холодному поті. Все її тіло тремтіло, а у горлі пересохло. На її крик збіглися усі домочадці. Андрій… Його турботливі руки уже лагідно торкаються її голови. Марія несла склянку холодної води.

Пересохлими, тремтячими губами вона торкається склянки. Холодна рідина знімає пересохлість, даючи змогу знову нормально дихати й говорити.

— Що тебе так налякало? Страшний сон? — турботливо питав Андрій.

— Не хвилюй її ще більше. Хай спочатку заспокоється, — давала поради Марія.

— Ні! Не хвилюйтеся, вже все гаразд. Дякую за турботу і вибачайте за завдані незручності.

— Ти чого, все гаразд. А тепер розповідай, що тебе так налякало.

Андрій поклав її голову собі на груди і ніжно гладив волосся. Марія присіла біля них.

— Мені наснилося, що я падаю зі скали у море. Було чути постіл, говорила Аня, дивлячись в одну точку. А, головне, перед тим я роздумувала про своє життя. Уявляєте, у той момент, я навіть думала про самогубство. Та невідома сила стримувала мене від цього кроку. А ще там був чоловік, не так чоловік, як спогади про нього. Нік, так, здається, його так звали. Дивне ім’я…. Виявляється він був моїм чоловіком, але я хотіла з ним розлучитися. Він убив мою дитину. Я не могла йому пробачити. Він зраджував мені…. Дивний сон, правда?…

Марія слухала її, ніби оповідачку просто цікавої історії, але Андрій… З ним щось не так. Якийсь блідий, нервовий. Невже сон його так налякав. Чи, може, щось інше?

Стримуючи себе, Андрій заспокоював Аню, говорячи, що це тільки сон. Марія бачачи, що уже зайва покинула кімнату. Андрій ліг біля Ані, обняв її. Вона так і заснула в його теплих руках. Але згодом, він все — таки легенько звільнився з обіймів коханої і покинув її кімнату. В інший момент, він би зрадів цьому випадку — побути разом з Анною. Відчути її тепле дихання у себе на грудях, любуватися нею сплячою. Але зараз він надто збентежений, щоб усім цим насолоджуватися.

Зачинив за собою двері у свою кімнату і застив на місці. Марія походжала взад-вперед, чекаючи на нього.

— Що це все означає? — запитала вона тоном, який вимагав негайної відповіді.

— Ти про що? — вдав Андрій, що не розуміє.

— Прекрасно знаєш про що! Мене не обманиш цим спокійним виглядом. Що тебе так збентежило?

— Тобі здалося, — буркнув Андрій.

— Нічого мені не здалося, — наполягала на своєму Марія. — Чому ти так відреагував на цей сон? Що дивного в ньому?

— Не бери в голову. Сон як сон.

Марія так на нього подивилася, що йому вмить перехотілося придумувати якійсь нісенітниці. Андрій змирився.

— Це не просто сон. Це спогад із її минулого.

Марія із здивування аж рот відкрила.

— А-а, звідки ти знаєш?

— Тому, що постріл, який вона чула був зроблений мною.

— Що, що ти таке говориш? —