Мирослава Горностаєва - Син сонця

«Ну, ось, тобі уже її жаль… Що ти робиш, Карно?!

Та голос розуму затопила печаль, і Карна спитав тихо:

— Як мене мали звати?

— Вріша…, - мовила Кунті.

— Вріша…, - повторив Карна, — Вріша Каунтея Партга… Князь Вріша… Звучить красиво…

Худеньке тіло жінки затремтіло від плачу. Карна вже вийшов на гастінапурський шлях, де стояв паланкін Кунтідеві, та нудьгували слуги. Карна опустив свою ношу на землю і мовив м'яко:

— Мені жаль всього, що не сталося… Братів, яких я не мав, матері, якої я не знав… Та я не маю сили ненавидіти вас. Що я можу зробити для вас…. мамо? Я виконаю усе, окрім зради.

— Сину, — сказала Кунтідеві, і Карна раптово відчув знайомий холодок потойбіччя, — я знаю, що ти непереможний. Жоден з моїх синів, а твоїх братів не зрівняється з тобою! Благаю тебе, Вріша, пощади моїх дітей! Не завдавай братам своїм смертельного удару!

Карна аж наче задихнувся. Потім простягнув руки до сонця, наче закликав його у свідки.

— Перед батьковим лицем, — сказав, — я проклинаю кров Ядавів, що тече і у моїх жилах! Ви, кшатрійка і були дружиною кшатрія, невже ви не розумієте, чого від мене вимагаєте?! Битися з такими п'ятьма ратгінами, як Пандави і не пустити смертоносної стріли?! Ви ж знову жертвуєте первістком, ясна пані! Задля своїх синів від Панду ви закликаєте мене звершити самогубство! Я знаю, що Юдгіштгіра боїться мене, наче Маріча[41] Рами! Це він прислав вас до мене? Оце шляхетність Пандавів?!

— Ні, - прошепотіла Кунтідеві, - я сама… Сама…

— Ні, ясна пані! Напевно, це Темноликий пораяв вам згадати про шостого сина! До того ви обходились без мене! Але менше з тим! Опісля одного неприємного випадку я присягнув, що жодна жінка більше не почує від мене відмови на своє прохання. І тому я обіцяю вам, ясна пані, що не вб'ю ваших синів, якщо зустрінусь з ними у битві. Ні боягуза Юдгіштгіру, ні Бгімасену, якому сила замінює розум, ні навіть синів Мадрі, котрі взагалі не є мені родичами! Але, якщо я зустріну у бою Арджуну, то тут уже поляжемо або він, або я! Та ви нічого не втратите, ясна пані, бо синів у вас все одно зостанеться п'ять!

— Васушено! Васушено!

Карна рвучко обернувся на голос і побачив Радгу, котра швидко бігла дорогою. Сини Карни, усі четверо, ледве встигали за своєю бабусею.

— Васушено! — вигукнула Радга, — що ти робиш тут, поруч з цією жінкою? Іди зараз же додому, сину! А ти, врішнійська ракшасі, іди геть від мого хлопчика, бо ти уже зробила йому все зло, яке могла!

Кунті випросталась.

— То оце і є Радга? — спитала ледь зневажливо, — я пам'ятаю… на змаганнях. Тоді ми обидві були молодші…

— Так! — вигукнула Радга, — це я, дружина сути з вулиці колісничних! Я — чесна жінка, а ти — шляхетна шльондра, що вкинула свою дитину в річку, на поталу крокодилам! Тобі не соромно тепер розмовляти з ним, а тим більше — щось просити? Пізненько ж ти згадала про шостого сина! Забирайся геть!

— Ненько, — мовив Карна, — не треба, ненько…

— Що значить — не треба? Чого оця жінка тривожить твої рани? Вона не любить тебе, сину, і ніколи не проміняє на тебе своїх пещених княжичів! Вона хоче лише твоєї погибелі, бо ти є стрілою, націленою у серця її синам!

— Я це зрозумів, — зітхнув Карна, — Ходімо, ненько. Прощавайте, ясна пані. Пробачте мені різкі слова, пробачте й моїй неньці, вона бо дуже мене любить.

— Я бачу, — ледве вимовила Кунті, - прощавай же, сину… Щасти тобі…

— Стривай, Васушено! — вигукнула Радга, — віддай цій жінці її браслета! Нам не потрібні її подарунки!

— Та ні, ненько, — озвався Карна, — це браслет моєї долі. З ним мене і поховають, а ні — я покладу його Арджуні у поховальне вогнище. Ходімо, ненько.

Він обійняв Радгу, і вони поволі пішли дорогою. Сини Карни з цікавістю роздивлялись Кунтідеві, Рама дивився гнівно, близнюки перешіптувались, а Сатьясена спитав голосно:

— То оце наша кровна бабуся? Така лиха? Бабуся Радга і добра, і гарна, то навіщо нам родичатись з такою пані?

— Тихше! — обірвав його Рама, а Кунтідеві, не витримавши сорому, прожогом кинулась до нош, затулившись покривалом.

Доля, написана на браслеті, мала виповнитись дуже скоро.

КІНЕЦЬ ШОСТОЇ ЧАСТИНИ.

… в того, хто склав зброю, і в того, у кого зламалася зброя, а чи колісниця, і в того, хто опинився на землі під час двобою, не стріляє кшатрій у битві!

З " Повчань» мудреця Матанги.

Господь Шрі Крішна сказав:

«Навіть коли людина скоїть найогидніший учинок,

але якщо вона рішуче присвятила себе

відданому служінню, — її слід вважати праведною,

бо вона обрала правильний шлях.»

Бгаґавад-ґіта 9:30.

… і від тіла його, що впало на землю, сліпуче світло знялося