Башлер Жан - Нарис загальної історії

поліс (місто-держава) став домінантною рисою грецької культури й ознакою еллінізації. Александр Великий і його наступники систематично поширювали цю модель в еллінському світі, тобто в західній половині ареалу Передньої Азії, де так чи так міста — це поліси, які є частинами соціального пейзажу. Цю модель перебирають собі також римляни і роблять це легко й спонтанно, оскільки Рим є справжнісіньким полісом в Палії, на Середземномор’ї, в еллінізованому ареалі. Його найпомітніша політична особливість полягає в тому, що він зберіг або розвинув демократичніший чинник, що може пояснити одну з римських рис — не плебейську, а селянську. Римські завоювання поширюють модель на ту половину європейського ареалу, яка входила до Римської імперії. На середземноморському та на частині африканського ареалу цю роботу вже виконали греки, а на половині азійського ареалу — Селевкіди та Лагіди[14]. Отже, будова Римської імперії — це щільний посів полісів. На цій сітці лежить зв’язність імперії, а на поліси спирається її соціальна єдність.

Імперія, яка спирається на поліси, позбавляє їх головного аспекту їхнього буття: вони перестали бути політіями. Ця втрата виду буття зводить їх до статусу міст, але міст, які зберегли всі інші риси колишніх полісів-політій-міст. У них, як і раніше, мешкає соціальна еліта, вона ж ними править і робить це в сенсі продовження споконвічної концепції гарного життя, в якому зникла войовнича складова, а політична втратила свій ореол і привабливість. Війна й політика можуть продовжувати вабити еліту, але вже в масштабах імперії та в її владному апараті. Залишається суто ігровий чинник — вироблення та керування матеріальними умовами гарного життя: цирки, театри, терми, гімнастичні зали. Земельна рента, яку отримує соціальна еліта, а також зиск від влади та трофеї переможених, доки тривають завоювання, допомагали еліті забезпечувати мешканцям гарне життя, яке гідне так зватися. Авторитет, марнославство, повага людей, самозадоволення, громадське визнання — усе це не менш потужні стимули, ніж прагнення багатства та влади. Енергійність за античних часів має не більшу таємницю, ніж її сучасні аналоги, як-от приватні американські фонди, які фінансуються пожертвами приватних осіб.

Еліта складається з більш-менш родовитих аристократів, принаймні в латинській частині Римської імперії, уже давно заселеній і колонізованій індоєвропейцями. У грецькій частині діє азійська модель, дуже відмінна за своїм складом, а надто за своїм духом. Економічними підвалинами латинської аристократії є сільські володіння, де працюють раби, доки завоювання дають змогу купувати їх за низькою ціною, а згодом там працюють орендарі. Ці володіння слугують також додатковими резиденціями, оскільки в аристократів іще недалеке сільське минуле, а пасторальна й буколічна мода панує дуже давно. Вона була ще більше підсилена імперією вже від часів Августа і замовлених ним з цією метою «Георгік», щоб зміцнити аграрні економічні підвалини імперії та відновити давні селянські якості Риму. Еліта одностайно залучена до грецької культури в її релігійних, інтелектуальних, естетичних аспектах. У містах живуть також ремісники, торгівці та численна челядь, яка веде на своєму рівні такий самий спосіб життя, що вважається ідеалом. З іншого боку, і це інший наслідок утрати статусу політії, селяни, які становлять більшість населення, як у будь-якій аграрній економіці, майже виключені з цього життя, бо вони вже не громадяни в міських поселеннях. У 212 р. імператор Каракала спромігся запровадити загальне римське громадянство, але воно не має нічого спільного з колишнім активним громадянством, коли селяни могли брати участь у житті міського поселення. Віднині вони залишаються в своїх селах або в тих великих господарствах, чию землю вони обробляють. Селіни відрізані від цивілізації та ідеалу гарного життя і надають міщанам можливості для такого життя.

Римський варіант переплетіння ігрових міст-рантьє з погляду імперії має свої сильні й слабкі сторони. До сильних сторін належить те, що імперія самоврядовується і само-фінансується на місцевому й регіональному рівнях. Як і в Китаї, але завдяки дуже відмінним способам, перевага полягає в зменшенні вартості керування імперією. Для імперії, яка, на відміну від Китаю, потерпає від нападів ворогів і дії відцентрових сил, така адміністративна економія дає змогу збільшувати ресурси, призначені для війни, навіть попри те, як це підтвердять події, що вони виявляються недостатніми. Іншою сильною стороною є забезпечення дуже високого рівня культурної однорідності еліти та через неї міського народу. Проте при порівнянні слабких сторін виявляється більше. Виражений і дедалі більший диморфізм між містами й селом віддаляє від моделі міста-держави і наближає до моделі Передньої Азії з тим наслідком, що еллінізація й романізація мають поверхневий характер. Досить зникнути містам, щоб цивілізація розвалилася або щоб її замінила інша. Місцеве і регіональне керування віддане регіональній і місцевій еліті. Такий стан справ змушує імперську бюрократію домовлятися з цією елітою, зменшуючи, отже, свій реальний вплив на країну. У цієї еліти є володіння й помістя в сільській місцевості. Вона з них живе і наїздить туди в ту чи ту пору року. Вона може й остаточно оселитися тут, якщо вважатиме, що витрати в місті стають надмірними. Втеча еліти на село може зруйнувати самі підвалини цієї системи та підірвати зв’язність і єдність імперії. А така втеча може статися миттєво й у будь-який час. Урешті-решт, з економічної точки зору міста живуть як рантьє й паразити. Таке становище робить їх слабкими й чутливими до коливань та економічних і демографічних криз. Модель потребує квітучого села. Вона набагато менш міцна, ніж китайська модель, яка спирається безпосередньо на село, а не на міста, що його експлуатують.

Азійський варіант

Схема, прийнята в Передній Азії, найстаріша за часом, оскільки вона має сягати щонайменше шумерів на перехресті IV і III тисячоліть, а контури її окреслилися набагато раніше, ще з початком самої неолітизації. Схема ця також і найтриваліша, адже вона зберігається й донині, попри всі політичні, економічні, релігійні, культурні потрясіння. Щоб роздивитися її характер і дух за десять тисячоліть, потрібно спробувати зробити таке узагальнення, щоб його результат міг накладатися на всі епохи, не ототожнюючись при цьому з жодною. Потрібно знайти алгебраїчну формулу цього варіанта, конкретні значення якої вписуються різними епохами.

Будова ґрунтується на базовій одиниці, яку не можна визначити краще, ніж місто, але