Джорджіна Говелл - Королева пустелі

столом у посольстві чи з підігнутими по-турецьки ногами на килимкові в наметі. Вона взяла з собою мундштуки, срібні портсигари, клатчі, з десяток білих і смугастих бавовняних сорочок з підкладними плечима й круглі комірці на високій стійці. На шиї Ґертруда збиралася носити чоловічу краватку або овальну брошку.

Список був дуже довгим: Ґертруда збиралася взяти з собою десяток лляних спідниць по кісточки, які завдяки своєму приталеному фасону підкреслювали її тонкий стан; цілу валізу низьких і високих черевиків, в яких їй буде зручно лазити по скелях та руїнах: шкіряні чоботи до колін, полотняні шнуровані черевики по кісточки, черевики на низьких підборах з ремінцем та ґудзичком для вечірніх убрань; бежеві панчохи; шовкову білизну й парасольки. Також вона брала з собою револьвери Purdy, ящик з гвинтівками, теодоліти й декілька коробок телескопів фірми Zeiss — усе це для подарунків шейхам, які допомагатимуть їй у дорозі. Ґертруда придбала для себе десяток лляних і солом’яних капелюшків: якщо раптом одного здує вітром, їй не буде сенсу утруднятися й злазити з верблюда, щоб його наздогнати. З підвищенням температури повітря капелюх можна буде замінити на придбану у місцевій лавці куфію та обв’язати її навколо голови яскравим шовковим мотузочком, а звислі ззаду кінці захищатимуть плечі від сонця.

Під час цієї подорожі в пустелі мала бути зима, тому Ґертруда спакувала до валізи Wolsey ще шубу та куртку. Список на цьому не закінчувався: твідові дорожні костюми, вовняні кардигани, набір півтораметрових муслінових мішків з еластичними зав’язками, які нагадували мішки для взуття: у них Ґертруда залазитиме під час сну, а вже зверху накриватиметься ковдрою — так вона зможе захиститися від бліх та інших комах; безліч маленьких записників у шкіряних обкладинках, куди вона записуватиме свої археологічні нотатки та думки; два фотоапарати й плівка, стос паперу для нотаток, компаси, картографічний папір, олівці, ручки та чорнила; шматочки лавандового мила та пляшечки з парфумами, срібні щітки для волосся та канделябри; лляні простирадла й вишиті скатертини; прилади для вимірювання та проекцій карт, якими її забезпечило Королівське географічне товариство; виготовлене на замовлення парусинове ліжко та стілець для оснащення намету-спальні, а також парусинова ванна — «моя розкіш» — яка до кінця подорожі слугуватиме ще й поїлкою для верблюдів; і, нарешті, аптечка, косметика й надважливі набої, які Ґертруда позагортала в білі шовкові панчохи й поховала по черевиках і чоботах, пропихаючи в самий кінець до носка.

Подорож, в яку Ґертруда збиралася вирушити, нарешті починала її хвилювати, і не лише тому, що напередодні її серйозно застерегли стосовно цієї мандрівки, а й через фізичні навантаження та географічні труднощі, які чекали на неї попереду. Ґертрудиним пунктом призначення був Хаїль, ледь не міфічне місто в центрі Аравії, яке описав у книзі «Пустельна Аравія» Чарльз М. Доті, Діків безстрашний дядько-геолог, й опублікував 1888 року. Це була книга, яку Ґертруда брала з собою в кожну експедицію. Чарльз М. Доті понуро описав дві свої невдалі подорожі в ті краї під час двох страхітливих років поневірянь на кордоні між Аравійською та Сирійською пустелями. У Хаїлі його затримали й ледве не позбавили життя.

Обравши Хаїль, Ґертруда попрямує до однієї з найбільш мінливих та маловідомих частин світу. Офіційною метою її візиту було здобути інформацію для міністерства закордонних справ. Війна з Німеччиною загострювалася, й увага британського уряду зосереджувалася на політичній ситуації в центральній частині Аравії, де Німеччина зміцнювала свої стосунки з Османською імперією, тренуючи її армію, постачаючи зброю та налагоджуючи залізничне сполучення.

Ворожнеча між двома найвпливовішими кланами центральної Аравії — Саудами та Рашидами — протягом століття була центральною віссю історії півострова. Британія постачала зброю і гроші харизматичному та лютому Абдул-Азізу Ібн Абдуррахману Аль Сауду, правителю Неджда — відомому як Ібн Сауд[38]. Цей лідер фанатичних пуритан з ваххабітської течії ісламу керував із Саудівської столиці Ер-Ріяда, а його авторитет зростав водночас із відвоюванням територій, втрачених раніше. Османський уряд підтримував ворожу династію Ібн Рашида з Шаммарської федерації, яку, напевно, можна було назвати найбільш жорстоким і лютим племенем Аравії. У той час Сауди планували напасти на Рашидів; і саме місто Хаїль, цитадель Рашидів, стало першим пунктом призначення Ґертрудиної експедиції. Однак спочатку Ґертруда мала інший план — піти ще далі на південь, до Ер-Ріяда, щоб зібрати більше інформації, яка могла б зацікавити міністерство закордонних справ. Капітан Вільям Шекспір, який вирушив до міста Ер-Ріяд майже одночасно з Ґертрудою, через п’ятнадцять місяців втрутився в сутичку між Саудами і Рашидами, під час якої загинув.

Масштаби подорожі, яку планувала Ґертруда, були просто неосяжні. Вона збиралася проїхати понад дві з половиною тисячі кілометрів верхи на верблюді, рухаючись кільцевим маршрутом на південь від Дамаска, а далі на схід через північну третину Аравійського півострова, частину суходолу, оточену Червоним морем, Перською затокою та Аравійським морем з географічної та політичної точки зору така подорож могла налякати навіть найдосвідченіших мандрівників. Під час аналогічної експедиції найвідоміший аравійський дослідник, Чарльз Хубер, впав у відчай і повернувся назад, у результаті чого загинув від рук своїх провідників; водночас австрійський барон Нолд довів себе такою подорожжю до самогубства. Дістатися Хаїля стало для пустельних мандрівників найбільшим випробуванням. Подорож цією безплідною місцевістю була б досить небезпечною навіть у тому разі, якби можна було впевнитися, що бедуїни поводитимуться дружньо. Ґертруда ж збиралася йти в саме серце саудо-рашидського конфлікту, та ще й тоді, коли їхня ворожнеча сягала кульмінації.

У першій частині подорожі Ґертруда вирушить на південь до центральної частини Аравії та пройде через широченну внутрішню поверхню високогір’я Неджд, яке простягається від Сирії на півночі й до Ємену на півдні. Далі їй доведеться перетнути сипучі піски пустелі Нефуд, ставши першою людиною з Заходу, якій вдалося пройти цю частину Аравії. Від Нефуду Ґертруда вирушить до гір Місма, далеке дивне місце, яке дуже сильно нагадує ґотичне бачення Дантівського пекла Ґюстава Доре, ілюстратора дев’ятнадцятого століття. Ландшафт гір формують скелясті піки, висота яких сягає десятиповерхового будинку з іще однією незвичайною властивістю: оскільки до складу гірських порід входить кремінь, скелі виглядають чорними, як непроглядна ніч. Після цього Ґертруда спуститься на цілковито рівне засушливе плоскогір’я, устелене гранітним ті базальтовим щебенем, у серці якого, наче таємничий міраж, мерехтить білосніжно-біле середньовічне місто Хаїль.

Ґертруда вже давно думала про цю подорож, однак завжди її відкладала. Тепер же вона була таким досвідченим пустельним мандрівником, що мало яка діяльність могла видатися їй новою та незвіданою. Цього разу через особисті обставини вона не лише хотіла втекти, вона прагла отримати випробування, яке б визначило