П'єр Паоло Пазоліні - Нафта

запахом теплого, сильного, майже пахкого пеніса і який підсилювали повносилі й напружені яйця, сховані під вкритою волоссям шкірою. Саме волосся й пахло. Це пахнув член дужого й здорового чоловіка, який має настільки сповнений мужністю пеніс, що у ньому не лишилося вже ані краплі дитячої ніжності. Він був саме таким, яким мав стати: величезний, сильний, гарячий та пахучий. Карло й далі працював, хоч його обов’язок уже було виконано. Якби вирішував Карло, то він би міг продовжувати свою справу всю ніч та ще й увесь завтрашній день. Але нетерпляче жадання й надалі пожирало його. Саме тому частина його єства була болісно вдячна за те, що Ермініо дозволяв йому продовжувати далі, нічого не кажучи й фактично потураючи його слабкості, а інша мало не з істеричною жагою чекала, поки він віддасть хоч якийсь наказ: утім, наказати він міг лише одне — коритися. І справді, саме зараз, у слушну мить Ермініо взяв Карло під пахви, майже з ніжністю трошки піднімаючи його, й, розвернувши, поклав рівно на траві. А потім, повністю розперезавшись й опустивши штани трохи нижче, зліз на Карло. Перш за все, Ермініо спокійно й міцно обхопив Карло руками, шукаючи для себе й своєї жертви якнайзручнішої пози. Його руки, навіть попри те, що наразі він хотів стискати ніжно, майже з любов’ю, все одно мали дужу й грубу хватку. Хватку, від якої Карло не мав ніякої змоги звільнитися. Потім Ермініо почав шукати своїм членом піхву Карло. Й він би відразу знайшов, що треба, якби бажав, ніби сильно й швидко засовуючи засув у отвір. Але перш ніж перейти до цього, Ермініо захотів, щоб Карло добре відчув, який цей засув, ковзаючи ним між стегон та тицяючи у ніжну плоть сідниць. Потім помалу підвів до піхви й штовхнув. Якби він хотів, то зробив би це з такою силою, що вона б зламала слабкий фізичний опір, на який здатна шкіра Карлової піхви. Але він не бажав вдаватися до такої сили. Натомість він розімкнув нездоланні й тісні обійми, які, здавалось, зімкнулися навічно, а тоді заговорив уперше, відколи прийшов до Карло: «Змочи його». А потім повернувся до Карло, голова якого лежала на землі, своїм членом, що стирчав у заростях у низу оголеного живота. Карло послухався, повертаючи голову, мов бідолашна розчавлена змія: і знову відчув сильний та чистий аромат поту, як у спортсменів. Він сумлінно наслинив пеніс Ермініо, і той неспішно став у попередню позу. Найперше, знову ще сильніше обійняв Карло, мало не душачи його в обіймах, потім, схрестивши руки у Карло на животі, несподівано грубо схопив за груди й, знайшовши отвір, сильно й різко встромив туди свій довбень. Карло застогнав від болю, й це, мабуть, зворушило Ермініо, бо тоді він ще міцніше стиснув його груди між своїх дужих пальців і почав поволі рухатись угору-вниз. Карло враз усвідомив, що Ермініо думав не лише про те, як самому отримати насолоду, втішити свій член, про те, як стрімко кінчити. Ермініо, безперечно, зважав ще й на задоволення, яке отримує Карло. І дійсно, хлопець проникав у нього ніжно, занурюючись настільки, що, на його думку, Карлове лоно мало приймати його із ххх ххх задоволенням. А заглибившись, він знову поволі витягував член майже повністю, так, щоб Карло відчув його розмір; а потім знову занурювався усередину, роблячи це із ще більшою силою, чудово знаючи, що жіноча плоть слабка, а тому він має зважати на цю слабкість. Тоді Ермініо почав робити колові рухи всередині Карлового лона; а потому знову почав рухатись угору-вниз, повільно занурюючись вглиб на цілісіньку п’ядь[146], що відповідало його гарячому й напруженому засуву. Тепер він настільки повільно, що це майже дратувало, витяг його повністю, звісно, для того, аби й він сам і Карло знову насолодились відчуттям проникнення. Потім він підвівся вище, розташувавшись над Карловою спиною, й дістав губами до його вуха. Почав навіть покусувати його. За такої пози член проник у піхву Карло більш прямовисно, тож рухи уперед-назад були болючими. Карло знову застогнав, але цього разу Ермініо був безжальним. Навпаки, він прагнув солодко й деспотично завдавати болю, знаючи, що в цьому теж частково є його насолода. Та, ймовірно, він уже дійшов до межі своєї витримки: він знову зайняв початкову позу, так, щоб пеніс проникав у Карло під звичним кутом й почав рухатись вперед-назад розміреніше й швидше. Він кінчив, ніби уві сні, продовжуючи свій рух вперед-назад. Карло відчував у своєму лоні, як швидко пульсує, скорочуючись, його член і як після кожного скорочення це лоно наповнювалося пекучим потоком сперми. Коли випорснулась остання крапля, Ермініо відразу не вийшов, а якийсь час залишився всередині, щоб Карло зміг відчути й щоб насолодитися тепер уже самому тим, як глибоко він проник у ту довгу та вузьку розщілину, адже раніше через палке прагнення оргазму він, вочевидь, не мав змоги цим насолодитися, ясно й до кінця все усвідомлюючи. Наразі вже саме він отримував задоволення від того, що оті півтори долоні плоті, які утворювали його гарячий засув, що вже трішки зм’як, терся об такі ніжні й ласкаві стіночки. Він вийшов різко, мабуть, вирішивши, що вже все позаду. Потому Ермініо зосереджено чекав, поки Карло теж підведеться й очистить його. Та Карло робив це не поспішаючи, адже, знову побачивши цей уже похнюплений член, але саме через те знову такий невимовно великий та сильний, Карло знову мало не зомлів від бажання. Покидаючи Карло, Ермініо, поборовши легке зніяковіння, кинув йому: «Я до тебе наступного пришлю». У Карло майже забрало подих від болісного відчуття через те, що йому один раз за все життя було дозволено розділити з Ермініо таку природну насолоду, а отже, для нього таку вражаючу, яку дарує його пеніс: природну для Ермініо, втім, якщо вона й була природною для Карло, то лише у тому сенсі, що Карло зазнав її, наче покірний раб, приречений на це, але Ермініо навіть трошки про це не замислився. І ось він йшов геть, зробивши те, що хотів, не відчувши жодної завади для здійснення свого бажання, скориставшись Карло, як річчю. Повернувшись спиною, Ермініо віддалявся, крокуючи поважно й упевнено, Як ходять трохи жорстокі люди. «Кому там черга, вперед!» — почувся звичний веселий, трохи різкуватий голос, володар якого, щойно час було йти наступному, не міг стриматися від обов’язкового жарту; та й решта хлопців були не в змозі стриматися від сміху. Відірваний від компанійського та глумливого (хіба що вони