Вікторія Вецька - Зваблива ненависть , Вікторія Вецька

— Не треба, Тимуре, — прошепотіла Квіточка, але голос у неї зірвався.

Я усміхнувся — зовсім трохи, майже непомітно.

— Чого саме не треба?

Вона стиснула губи, ніби намагаючись зібрати себе докупи.

— Оцього. — Тіна махнула рукою між нами. — Цього твого «я знаю, що ти відчуваєш».

Я нахилив голову, не відводячи погляду.

— Але ж я знаю.

Христина заплющила очі, зробила глибокий вдих і відвернулася.

— Це не має значення.

Я на мить мовчав, дозволяючи їй думати, що вона контролювала ситуацію.

— Знаєш, що найцікавіше? — озвався я.

Тіна не відповіла, але я бачив, як напружилися її плечі.

— Якщо б я справді не мав значення, ти б уже давно пішла всередину, — промовив я спокійно.

Вона різко повернулася до мене, і в її очах спалахнуло роздратування.

— Ти такий самовпевнений…

— Ні, — заперечив я. — Просто чесний.

Квіточка ще мить дивилася на мене, а потім, здається, здалася. Її погляд потеплішав, хоча вона цього і не хотіла.

— Я не знаю, що з тобою робити, Тимуре, — зітхнула вона.

Я м’яко усміхнувся.

— А я знаю.

І перш ніж Тіна встигла щось відповісти, я нахилився і м’яко торкнувся її губ своїми.

Її губи були теплими й трохи тремтіли. Квіточка не відразу відштовхнула мене. І не відповіла. Просто завмерла, наче не могла вирішити, як правильно вчинити.

Я відчував її подих, як серце в грудях билося швидше. Мить — і я б не стримався, заглибивши цей поцілунок, але Тіна раптом схаменулася.

Її долоні вперлися мені в груди, і вона відсторонилася, важко дихаючи.

— Ти не можеш просто прийти і… і зробити ось це, — її голос був тихим, але сповненим розгубленості.

Я провів язиком по губах, вдивляючись у її обличчя.

— Чому?

Квіточка заплющила очі й зробила крок назад.

— Бо ти не маєш права так легко вриватися в моє життя, особливо після всіх тих років болю.

Я провів рукою по волоссю і хмикнув:

— Ну, якщо чесно, я ж не увірвався. Я ввічливо зайшов. Навіть постукав у двері.

Тіна похитала головою.

— Ти завжди такий… наполегливий.

— Бо знаю, чого хочу.

Вона глянула на мене так, ніби намагалася прочитати мої думки.

— І що ж ти хочеш, Тимуре?

Я нахилив голову, зробив серйозний вигляд, ніби справді думаю.

— Гм… Ну, я б не відмовився від хорошої кави, але… зараз більше хочу тебе.

Тіна затримала подих. Я бачив, як вона бореться сама з собою, як намагалася не піддатися цим словам.

— Це не так просто.

— Скажи, що ти цього не хочеш, — тихо промовив я. — І я більше не торкнуся тебе.

Квіточка відкрила рот, щоб сказати це. Я бачив, як вона намагалася змусити себе вимовити ці слова.

Але вони так і не зірвалися з її губ.

Тіна мовчала. Довше, ніж мала б, якщо справді хотіла мене відштовхнути.

Я бачив, як її пальці стиснули поручні, ніби вона шукала в них опору. В зелених очах металися сумніви, а я просто стояв і чекав. Не підштовхував. Не тиснув. Просто давав їй простір.

— Це неправильно, — нарешті видихнула вона.

— Але ж ти не сказала, що не хочеш цього, — відповів я.

Її погляд метнувся до мене, сповнений гніву й чогось ще. Чогось, що змушувало мене не здаватися.

— Ти не розумієш, Тимуре… — Квіточка різко відвернулася, заплющила очі, ніби намагаючись упорядкувати думки.

Я зробив крок ближче, тепер уже навмисно скорочуючи відстань.

— Тоді поясни.

— Це складно… — Її голос здригнувся, а плечі напружилися.

— Ні. Це дуже просто, — тихо, але впевнено сказав я. — Або ти хочеш мене так само, як я тебе, або ні.

Тіна перевела подих.

— І що тоді?

— Якщо ні — я піду. Зараз же.

Мої слова зависли в повітрі між нами, наче останній шанс для неї все перекреслити.

Її очі знову зустрілися з моїми, і я побачив у них боротьбу. Христина не хотіла казати «так», але ще більше вона не могла сказати «ні».

— Халепа… — прошепотіла Квіточка, а тоді, перш ніж я встиг щось сказати, просто взяла і поцілувала мене сама.

О, ось це я розумію — правильний вибір!

Я одразу відповів, занурюючись у цей поцілунок повністю. Вау. Якщо це сон — ніколи не будіть мене.

Її руки піднялися до мого обличчя, мої — до її талії, і все, що було навколо, зникло. Вона була єдиним важливим об’єктом у цьому Всесвіті.