Леля Карпатська - Обіцяна, Леля Карпатська

— Якою вона була? — тихо спитала Ляна. — Що каже легенда?

Євдокія трохи нахилилася вперед, її пальці стиснулися на чашці.

— То вже не легенда, а нещодавнє минуле… Вона була світлом цього місця. Берегиня знала, як говорити із землею, як прислухатися до води. Вона бачила те, чого не бачили інші. Не було ні Блаженних, ані Бусурманів. Усі жили вільно, не боячись одного разу бути страченими через свій вибір.

Ляна затримала дихання.

— Який вибір?

Очі Євдокії спалахнули.

— Неправильний. Вона покохала Блаженного і через це обоє поплатилися життями.

Ляна насупила брови. Вона боялася того, що її здогадки виявляться правдивими.

— То була тітка Дарини?

— Так, — відповіла Євдокія після паузи. Вона провела рукою над полум’ям свічки, що стояла на столі. Вогник затремтів, але не згас.

Ляна відчула, як у грудях стискається щось важке.

— Він справді їх убив?..

Євдокія зітхнула і мимоволі кинула погляд на двері, ніби хотіла пересвідчитись, що ті добре зачинені.

— Вона заважала йому, а заборонене кохання тільки стало приводом для того, аби її позбутися, — пошепки відповіла жінка. — Він хотів, щоб ця земля більше не мала свого захисту.

— Але навіщо?

Євдокія не відповіла одразу. Вона нервово засовалася на лаві і перевела погляд на вікно, де тонка лінія дощу ковзала по склу, збираючись у химерні візерунки.

— Він був тільки руками, — нарешті мовила вона. — Він лише виконавець чужої волі. Справжня причина живе в ньому, але не є ним.

— Що це значить?

— Йому потрібна була влада над цим місцем. Він відчував, що воно сильне. Що тут можна панувати не лише над людьми, а й над самою землею. І Берегиня стояла у нього на шляху.

Ляна закусила губу.

— Вона могла його зупинити?

— Вона була єдиною, хто міг.

Ляна стиснула кулаки.

— І він її вбив.

Євдокія знову кивнула, і цього разу в її погляді з’явився важкий смуток.

— З її смертю цей край осиротів, — тихо мовила вона. — Відтоді тут немає рівноваги. Магічні істоти досі приходять сюди, але відчувають, що місце більше не захищене. Темрява росте.

Ляна не одразу відповіла. Вона відчувала, як щось у ній стискається і рветься водночас.

— Але як позбавити Власлава його влади? Провести вибори?

Євдокія усміхнулася.

— Наївна дитино, все не так просто. Його не легко вигнати. Він не віддасть владу, яка давно в його кишені.

Очі Євдокії дивилися крізь полум’я свічки, що тремтіло від легкого протягу. Вона розповідала не просто легенду — вона розкривала те, що в цьому селі ніколи не говорилося вголос.

Вогонь у печі пригас, і на мить у хаті стало тихіше. Ніби сама темрява прислухалася до їхньої розмови. У голові Ляни переплелися реальність з вигадками, перетворившись на позбавлений сенсу клубок інформації.

Раптом їхній спокій перервав ледь чутний скрегіт, ніби миші шкреблися під підлогою. Проте Євдокія одразу підвелася і прислухалася. Звук повторився. Жінка кинулася до дверей і рвучко їх відчинила. За порогом під дощем лежала руда кішка. Вона ледве дихала. Її хутро було мокре від дощу, все у болоті, а на боці виднілася темна пляма крові. Євдокія обережно схопила тварину на руки й занесла її в хату. Ляна відчула дивний холодок, коли подивилася на бідолашну істоту ближче. їй здавалося, що вона вже бачила її колись.

— Хто ж тебе так?.. — прошепотіла жінка, поклавши бідолашне створіння на ліжко. — Любонько моя, тримайся! Моя донечко…

Ляна звела брови вверх. Її здивувало те, як жінка поводилася з кішкою.

— Ти знаєш, так я не зможу тобі допомогти. Мусиш постаратися, квіточко моя!

Кішка ледь відкрила заплакані очі. Її вухо було роздерте, а вуса ніби спалені.

— Що з нею трапилося? — спитала Ляна. — Побилася з іншими котами? То ваша?

Євдокія зітхнула і погладила тварину по голові.

— Люба моя, потерпи… Ти мусиш змінитися. Все буде добре…  

Кішка раптом здригнулася. Її тіло вигнулося, почало тремтіти, ніби у конвульсіях, а шерсть, що здавалась суцільним бурим злиплим клубком, ніби розчинилася у повітрі. Ляна зробила крок назад і заплющила очі. Вона не могла бачити страждань невинної тварини.

— Не бійся, все минуло, — почула вона голос Євдокії і наважилася глянути на кішку.

Проте вона зникла. Замість неї перед ними лежала Яра. Повністю гола, проте така ж зранена та брудна. На білосніжному боці під ребрами зяяла глибока рана, яка досі кровила.

Ляна скрикнула, вражено вдивляючись у знайоме обличчя. Яра була бліда, в її очах жевріло відлуння сильного болю. Вона важко дихала, але на губах з’явилася примарна усмішка.