Аліна Скінтей - Тінь у короні, Аліна Скінтей

— 29.

Кайран прямував до тронної зали швидким кроком, стискаючи кулаки. Його думки вирували, мов шторм. Те, що він прочитав у архіві, не давало спокою, і тепер йому необхідно було отримати відповіді. Під дверима зали засідань він зупинився, силкуючись опанувати себе. Нарада затягувалася, а принц лише дужче сердився, відчуваючи себе виключеним із подій, що, очевидно, стосувалися всього королівства.

Коли двері нарешті відчинилися, і радники почали виходити, він почекав, поки останній залишить залу, і впевнено увійшов. Король Рейґар стояв біля столу, схилившись над якимись паперами, виглядав виснаженим і роздратованим.

— Батьку, ти все знав, — почав Кайран, не бажаючи більше зволікати.

Король лише підвів голову, крижаним поглядом спрямувавши його до стільця.

— Кайране, будь конкретним, — тихо, але втомлено мовив він. — Мої нерви сьогодні й так на межі.

Принц залишився стояти, демонструючи своє невдоволення.

— Ти знав про ритуальні кола. Про те, що саме Валгрейн створили їх, і що наші предки використали ці знання, а потім стерли їхню історію.

— Так, знав, — відповів Рейґар, відкинувшись на спинку стільця. Його голос звучав різко, але йому було зрозуміло, що син не зупиниться.

— Тобто, наша сім’я не просто приховала правду, а зітерла історію родини Валгрейн, намагаючись і свою брудну білизну знищити, — Кайран стиснув кулаки ще сильніше, — і зараз, коли цей убивця на вулицях столиці, ти змусив мене працювати з донькою Ренальда Валгрейна?

— Саме так, — король встав, його обличчя залишалося незворушним, але в погляді з’явилася сталь. — Двадцять років тому інший убивця вже лютував. Ренальд переслідував його і врешті заплатив за це життям.

Кайран остовпів.

— Чому я дізнаюся про це тільки зараз? Ти ж міг попередити мене раніше!

— Бо тоді це було інакше! — голос Рейґара раптом зірвався. Він обхопив голову руками, відвернувшись до вікна. — Убивця встиг забрати лише дві жертви, і Ренальд зміг його зупинити ціною власного життя. Тоді ми вирішили не розголошувати це, щоб не сіяти паніку.

— І тепер це повторюється? — Кайран підійшов ближче, його очі горіли гнівом. — Що ти приховав цього разу?

Король повільно повернувся до сина.

— Це не той самий убивця, Кайране. Той помер разом із Ренальдом. Але той, хто зараз орудує, імітує його. І я впевнений, що він знає щось, що ми намагалися приховати.

— Тому ти хочеш, щоб я працював із нею, бо вона наступна, — прошепотів Кайран, раптом відчуваючи, як холод пробігає його спиною. — Ти хочеш використати мене, щоб захистити її?

Рейґар стомлено зітхнув.

— Я хочу, щоб ти знайшов цього виродка і не дав йому забрати життя ще однієї людини. Особливо — її.

— Батьку, — голос Кайрана був низьким і різким. —  Якби ти довірив мені цю інформацію раніше, справа б рухалася швидше. Ти вважаєш мене гідним розслідувати це чи ні?

Рейґар підійшов ближче, ставши напроти сина, його очі дивилися прямо у його душу.

— Ти гідний, Кайране. Але ця справа - не лише про вбивцю. Це про минуле, яке може зруйнувати все, що роками будувалося.

Принц стояв нерухомо, мов приріс до підлоги, відчуваючи, як з кожною хвилиною повітря у залі стає дедалі важчим. Усвідомлення того, що брудні таємниці його родини продовжують впливати на теперішнє, здавалося, накочувалося хвилями. Одна справа — знати про помилки предків, але зовсім інша — бачити, як ці помилки старанно ховають під товщею обману.

Кайран зітхнув, глибоко і важко, і, здавалося, в цьому видиху було більше розчарування, ніж просто втоми.

— Щоденник Аленсара, — заговорив він, намагаючись надати голосу спокою, хоча всередині вирувала буря. — Ти казав, що його немає. Але ж ці ритуальні кола, які він описував... Ці знання він взяв у Валгрейнів. Це очевидно.

Король повільно підійшов до столу, схилившись на нього руками, і подивився на сина з-під важких повік.

— Цього щоденника більше не існує, — відповів він холодно, але з ноткою втоми.

— Тобто? — голос принца став різкішим.

Рейґар прямо подивився на нього, мов викликаючи на дуель.

— Його було знищено. Я бачив це на власні очі.

Кайран зробив крок уперед, його очі звузилися, а голос звучав напружено.

— Хто це зробив?

Король на мить замовк, його погляд потьмянів, а потім він видихнув, опускаючи плечі.

— Ренальд. Він знищив його за моїм наказом.

Кайран не зміг стримати короткий смішок, у якому відчувалося розчарування.

— І ти думаєш, що цього було достатньо? — його слова були різкими, наче лезо. — Що, варто було лише спалити щоденник, і таємниці зникли?

Рейґар повернувся до нього, його обличчя затверділо, мов камінь.

— Це було необхідно, Кайране. Ці знання були надто небезпечними.

Принц обернувся, наче не міг далі дивитися на батька. Він пройшовся залом, руки схрещені на грудях.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍