denys storm and arcanum - Далекий край , denys storm and arcanum

– Треба вже покінчувати з ними! – почувся грубий чоловічий голос з-за дверей.

– Зачекай, обов’язково прикінчимо їх, тільки спершу Феофанія, вони без нього нічого не зможуть вдіяти. Усі шляхи відступу вже перекриті, отже вони ніяк не втечуть, – запевнила співрозмовника старша вожата.

– А якщо план знову провалиться?

– Цього разу все буде так, як нам треба. Стукай, – у двері дівчат постукали.

– І ці сплять. Ну що, починаємо?

– Так, випускай його, – сказала старша і знову чутні кроки, тільки тепер у протилежному напрямку. Вони пішли. Почувся скрегіт металу і страшенний рев.

– Боже, що це? – наляканий Марк підвівся з ліжка і підійшов до дверей.

– Відійди, раптом помітять у шпарину твою тінь, – застеріг його Микита.

– Від чого тінь, світла ж немає.

– А місячне світло ти не враховуєш, дивись під ноги, яка гарна тінь.

– Точно, – ще більше злякався Марк і сів на ліжко.

– Тихо будь, раптом почують, тоді нам буде недобре, – наказав Микита і повільно підібрався до вікна, заховавшись за шторою, він дивився, що коється надворі.

– Що ти там намагаєшся розгледіти?

– Намагаюсь збагнути, що вони замислили, – на подвір’ї з’явилася старша вожата і махнула рукою.

– Ой, щось я недобре почуваюсь, у голові паморочиться, – сказав Марк, і знепритомнів.

– Марк, Марк, ти чуєш? Агов… – намагався догукатись його Микита, та не вийшло і він почав погано себе почувати та вже за мить теж знепритомнів, наостанок він виглянув у вікно і побачив там монстра небачених розмірів, схожого на того, якого описувала Аня.