Тенебріс - Перший щоденник Бога. Становлення., Тенебріс

     Мордрак, побачивши ці машини, зрозумів, що вони мають справу з надзвичайно небезпечним ворогом. Він швидко віддав накази своїм солдатам.

— Готуйтеся до атаки! — крикнув він. — Ми повинні знищити ці машини, перш ніж вони знищать нас!

      Солдати, попри страх, зібралися з силами і почали наступ. Вони рухалися вперед, їхні мечі і списи блищали у світлі факелів. Темні лицарі Семптембри кинулися вперед, мов тіні, швидко і безшумно, викошуючи ворогів на своєму шляху.

       Але ворог був готовий. З гармат почали стріляти, вибухи розривали ніч, і солдати падали на землю, знищені уламками. Гул і дим заполонили все поле битви. Мордрак, не зважаючи на втрати, продовжував вести своїх людей вперед. Він знав, що вони мають лише один шанс на успіх. Вони повинні були досягти машин і знищити їх.

— Не зупиняйтеся! — кричав він, прориваючись крізь дим і вибухи. — Ми повинні виграти цю битву!

— Боги, ці машини — справжні чудовиська! — вигукнув один із солдатів, пробігаючи поруч.

— Хто б міг подумати, що нам доведеться битися з чимось подібним? — відповів інший, намагаючись уникнути падаючих уламків.

      Але кожен крок вперед давався важко. Ворожі машини продовжували обстріл, залишаючи після себе руїни і смерть. Солдати Едемора, хоча й відчайдушно боролися, розуміли, що ця битва може стати їхньою останньою. Вони продовжували йти вперед, знаючи, що тільки об'єднавши свої сили, зможуть подолати цього жахливого ворога.

       Мордрак і Даміенна, побачивши можливість, кинулися на найближчі "споруди". Мордрак своїм потужним ударом розірвав одну з машин навпіл, в той час, як Даміенна знищила іншу своїми магічними здібностями. Їхні крики лунали над полем бою:

— Це не боги, це лише машини! — кричав Мордрак, підбадьорюючи своїх солдатів. — Справжні боги тут — це ви, воїни Едемора!

       Солдати, надихнуті їхніми діями, почали наступати з новою рішучістю. Прориваючись крізь знищені "наземні човни", вони були вражені тим, що побачили всередині. Стінки машин були обшиті людськими тілами, вбитими в стіни, наче частина конструкції. На їхній шкірі були вирізані руни і молитви, а всередині було повно символів та ідолів, що нагадували про жахливі ритуали, які проводилися для створення цих машин.

— Це справжнє пекло, — сказав один з солдатів, оглядаючи жахливі сцени всередині. — Це все... це більше, ніж просто війна. Це чистий кошмар.

     Але, попри все, солдати Едемора продовжували рухатися вперед, знаючи, що їхнє виживання залежить від їхньої змоги швидше знищити ворожі конструкції.

     Гуркіт і удари невідомих "метеоритів" припинилися лише на мить, даючи військам Едемора короткий перепочинок. Але цей спокій був обманливим. Раптом небо знову спалахнуло, і з трьох сторін повалився ще більш потужний вогненний удар. Величезні вогняні кулі падали з небес, залишаючи за собою руйнування і смерть. Крики лунали з темряви стін, і війська Едемора знову опинилися в хаосі.

      Мордрак, бачачи цей безлад, рішуче командував своїми людьми.

— Вперед! — кричав він. — Ми не можемо дозволити їм зупинити нас!

      Військо по трохи йшло вперед, все ближче до Відгалла. Їхній рух був важким і болісним, але вони знали, що не можуть відступати. Нарешті, артилерійські знаряддя війни, створені Гідельбертом, почали працювати по ворогу. Потужні вибухи розривали повітря, знищуючи ворожі позиції і техніку.

— Артилерія Гідельберта працює! — кричав один з офіцерів, його голос лунав з надією. — Вони не протримаються довго під таким вогнем!

      Воїни Семптембри, зібравшись у бойові формації, почали ефективно атакувати ворога. Їхня холоднокровність і безстрашність давали їм перевагу в бою. Вони рухалися вперед, як невблаганна хвиля, знищуючи все на своєму шляху.

— Вперед, темні лицарі! — кричала Семптембра, спрямовуючи своїх воїнів. — Ми повинні зламати їхню оборону!

      Воїни Даміенни атакували ворога з темряви і по флангах. Їхні атаки були раптовими і смертельними, вони використовували кожну можливість для ураження сил ворога. Їхні дії були настільки ефективними, що фанатики не могли передбачити, звідки прийде наступний удар.

— Ми завдамо їм удару з тіні! — шепотіла Даміенна своїм людям. — Вони не знатимуть, звідки прийде смерть.

     Мордрак продовжував вперто давити ворога в центрі, ведучи свої війська до воріт Відгалла. Він знав, що тільки прорвавшись через ці ворота, вони зможуть закріпитися в місті.

— Вперед, воїни Едемора! — кричав він, махаючи своїм мечем. — Ми повинні прорватися через ці ворота!

     Солдати, надихнуті його рішучістю, збирали всі свої сили для фінального ривка. Вони рухалися вперед, попри втрати і труднощі. Кожен крок давався їм важко, але вони знали, що перемога вже близько.

     Мордрак, пробиваючись до воріт, бачив, як його війська нарешті досягли своєї мети. Ворота Відгалла були перед ними, зруйновані і готові до штурму.

— Це наш шанс! — крикнув він, піднімаючи свій меч. — Вперед, до перемоги!

     Солдати ринулися вперед, їхні крики лунали над полем бою. Вони знали, що тепер їхня доля залежить від їхньої рішучості і сили. Вони були готові боротися до останнього подиху, щоб захопити Відгалл і показати всьому світу міць імперії Едемор.

     Схід сонця поступово освітлював поле битви, розкриваючи масштаби руйнувань і хаосу, що панували навколо. Світло пробивалося крізь густий дим і туман, відкриваючи перед солдатами Едемора жахливу картину: їхнє військо, нещодавно впевнене у своїй силі, зазнавало величезних втрат.

      Війська Едемора, здавалося, вступили в епічну битву. Вони ринулися в місто, готові до перемоги, але раптом зіткнулися з надзвичайною силою ворога. Величезні бойові машини, схожі на якісь довжелезні кораблі гусениці з гарматами вздовж бортів, почали обстріл, розриваючи ряди солдатів і кінноти. Це був справжній кошмар.

      Машини ворога рухалися повільно, але впевнено, розриваючи фронт Едемора на шматки. Кожен постріл з їхніх гармат був смертельним, знищуючи десятки воїнів за раз. Солдати імперії намагалися боротися, але їхні списи і мечі були безсилі перед бронею цих монстрів.