Тенебріс - Перший щоденник Бога. Становлення., Тенебріс

— Мої тіні будуть готові проникнути у ворожі ряди, — сказала Даміенна. — Ми можемо створити хаос всередині їхніх ліній.

— А я забезпечу міцні укріплення для наших сил та потужний удар з нашої артилерії, — додав Гідельберт. — Ми маємо використати всі наші ресурси.

— Добре, — сказав Мордрак, спостерігаючи за військом. — Ми почнемо атаку на світанку. Пам'ятайте, ми повинні зайняти хоча б один сектор. Це наш шанс показати, що імперія Едемор не боїться жодних викликів.

     Ніч була довгою і холодною, але наші воїни були готові до бою. Принаймні я в це вірив...

      Табір імперії Едемор затих під густим покровом ночі. Солдати, виснажені важким днем, намагалися відпочити, розкидавшись біля вогнищ. Темрява навколо була густою, і лише шепіт вітру серед дерев порушував тишу. Всі, від простих воїнів до командирів, відчували напругу і невизначеність перед прийдешньою битвою.

       Але раптом, без жодного попередження, небо спалахнуло червоним світлом. Величезні вогняні кулі почали падати з неба, мов метеорити, обрушуючися на табір. Перший вибух був оглушливим, розриваючи тишу ночі. Вогняні кулі знищували намети і споруди, кидаючи солдат у хаос і паніку.

— Що це, в ім'я Всеволодаря, таке!? — закричав один з солдатів, падаючи на землю.

— Це кінець! — вигукнув інший, його голос був сповнений жаху. — Ми всі загинемо!

Мордрак, почувши вибухи, швидко вибіг зі свого намету. Його погляд швидко обстежив хаос, що панував навколо. Серце билося швидше, але він намагався тримати себе в руках.

— Всі на ноги! — закричав він, намагаючись перекричати гул вибухів. — Ми повинні тримати лінію!

     Солдати, охоплені панікою, бігали навколо, не знаючи, що робити. Вибухи і вогонь охопили табір, створюючи атмосферу справжнього пекла. Крики і зойки заповнили повітря, змішуючись з ревом вогню і вибухів.

— Де наші командири? — крикнув один з солдатів, хапаючи зброю. — Ми повинні знайти їх!

— Збирайтеся разом! — вигукнув Мордрак, намагаючись зібрати війська. — Ми не можемо дозволити ворогу розбити нас!

     Він швидко почав організовувати солдат, які бігали в паніці. Його команда підіймала їх на ноги, збираючи їх у бойові ряди. Але це було нелегко. Солдати були охоплені страхом і розгубленістю.

— Тримайте позиції! — наказував Мордрак, його голос лунав над хаосом. — Ми повинні триматися разом!

Солдати почали збиратися, їхні обличчя були сповнені жаху, але вони швидко підкорялися командам Мордрака. Вони формували бойові ряди, готові до боротьби, навіть серед цього хаосу.

     Вибухи продовжували розривати ніч, але під керівництвом Лорд-генералів солдати поступово відновлювали порядок. Вони розуміли, що зараз їхня сила і витривалість будуть випробувані до межі. Але, наперекір всьому, вони були готові боротися до кінця.

— Ми повинні вижити! Це всього-на-всього фанатики і вогонь! — сказав Мордрак, намагаючись вселити хоч якусь надію. — Тримайтеся разом і не панікуйте!

     Його слова допомогли солдатам зібратися з силами. Вони знали, що битва буде важкою, але їхня рішучість не згасала. Вони були готові боротися за своє виживання, навіть під дощем вогняних куль.

    Під час обстрілу, з темряви виринали якісь постаті, обвиті ланцюгами. Ці люди, або ж істоти, волали не зрозуміло від болю чи від насолоди битви. Їхні тіла були вкриті різними символами, вирізаними на шкірі, а в руках вони тримали довгі гострі сталеві палиці. Вони бігали в усі сторони, вбиваючи все, що бачили на своєму шляху, навіть коли падали під ударами "метеоритів".

— Чортові фанатики! — крикнув один із солдатів, вражений побаченим. — Вони вбивають усіх!

— Тримайте стрій! — вигукнув Мордрак, бачачи, як ці дикі істоти сіють хаос. — Не дайте їм розбити нас!

    Ці істоти, з обличчями, викривленими від болю, і цвяхами, вбитими прямо в черепи, були жахливим видовищем. Вони кидалися на солдатів Едемора, наче дикі звірі, не відчуваючи болю чи страху. Їхні довгі руки зі сталевими палицями завдавали смертельних ударів.

      Мордрак і його люди билися відчайдушно, намагаючись відбити атаку цих фанатиків. Кров і смерть були всюди, але солдати Едемора стояли на своєму, не даючи ворогу розбити їхній стрій.

     Грохіт і удари невідомих "метеоритів" нарешті припинилися, залишивши після себе хаос і руїни. Лорд-генерали, звичайні генерали і командири намагалися зібрати своїх людей, кричачи накази в густий дим і темряву. Факели запалювалися, їхнє тьмяне світло пробивало густий дим, висвітлюючи зруйновані намети і поранених солдатів.

      Мордрак, відчуваючи, що потрібно діяти негайно, вирішив скористатися моментом. Він знав, що зволікання може коштувати їм життя. Поруч нього метушилися "Тіні Півдня" — темні лицарі Семптембри, які безстрашно і ефективно знищували ворогів серед рядів. Вони не відчували страху чи болю, їхня холоднокровність викликала водночас захоплення і тривогу в інших солдатів.

— Ми повинні атакувати зараз, поки вони не оговталися, — сказав Мордрак своєму заступнику, його голос був твердим. — Збирай усіх, хто може тримати зброю. Ми знищимо це, чим би воно не було.

      Його заступник кивнув і почав передавати накази. Солдати, що вижили, збиралися разом, їхні обличчя були виснаженими, але очі випромінювали рішучість. Вони формували стрій, готові до атаки.

— Гей, виглядає так, що наші фанатики нарешті знайшли достойних суперників, — жартував один з воїнів, вказуючи на темних лицарів. — Фанатики на фанатиків, хто б подумав?

Інший солдат, прикриваючи рану на плечі, додав:

— Хто переможе, той і буде головним психом у цьому кривавому божевіллі.

      Але раптом повітря заповнив страшний скрегіт металу, гул і дим. Ці звуки були настільки оглушливими, що навіть найміцніші воїни здригнулися від страху. Вони повертали голови в бік звуку, намагаючись зрозуміти, що відбувається.

     З темряви і диму виринули величезні тіні. Це були бойові машини ворога — величезні, схожі на перевернуті кораблі, обшиті шкурами ящерів, з гарматами вздовж бортів. Вони рухалися повільно, але впевнено, їхні колеса скреготали об землю, залишаючи за собою сліди руйнувань.