Юлія Бонд - Я теж її кохаю, Юлія Бонд
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Юля
Вранці болить голова, бо вчора я все ж таки випила алкоголь. Багато алкоголю. Хотіла забутися, виключити почуття, які роздирають зсередини.
Але зараз, коли мої очі відкриті та дивляться в стелю, я почуваюся ненабагато краще за побитого собаку. Забулася, називається.
– Так, два квитки на післязавтра, – голос Єгора врізається у свідомість, і я примушую себе підвестися з ліжка.
Відкинувши убік ковдру, звішую ноги вниз. Беруся за голову, розтираю пальцями скроні. Біль не стихає, а стає дедалі противнішою при кожному глибокому вдиху.
Коханий розмовляє телефоном. Затиснувши мобільний між вухом та плечем, Єгор робить якісь записи у блокноті. Ставить питання, уточнює координати. Малібу? Нічого не зрозуміло, але дуже цікаво.
Погляд натикається на тумбочку, де лежить шипуча таблетка аспірину і пляшка з водою. Усміхаюся, розуміючи, що це Єгор приготував для мене заздалегідь. Дбайливий – таким завжди був, скільки його пам'ятаю.
Випивши ліки, наважуюсь підійти до Єгора. Пропустивши руки у коханого під пахвами, притискаюся до його спини. Щокою торкаюся місця між лопатками, відчуваючи, як напружуються м'язи на тілі коханого.
– Люблю тебе, – шепочу йому кудись у потилицю і цілую в шию.
Вдихнувши аромат чоловічого одеколону, заплющую очі. Значить, у нашій історії все-таки буде хепі-енд. Єгор відвезе нас до Малібу. Там Тагір не дістане. Там нас ніхто не знайде. Мабуть, це найкраще, що може статися у нашій з Єгором лавсторі.
Завершивши говорити телефоном, Єгор розвертається до мене обличчям. Обійнявши за талію обома руками, дивиться на мене пронизливим поглядом.
– Як себе почуваєш? – Запитує коханий, а я відповідаю, що почуваюся занадто добре, якщо не брати до уваги похмілля. – Юлю, я про все домовився. Сьогодні ввечері одна надійна людина привезе нам закордонні паспорти. А післязавтра ми вилетимо із країни. Назавжди.
– Просто супер.
– Ти щаслива?
– До нестями.
Зчепивши на шиї Єгора пальці в замок, зачаровано дивлюся на коханого. І посміхаюся тремтячими краєчками губ. Так, я щаслива як ніколи. Тому що вчора мені ще здавалося, що у нас із Єгором немає майбутнього. Як добре, що я помилилась.
– Тоді пропоную поснідати та висуватись у місто.
– Навіщо?
– Поїдемо на базар. Купимо деякі речі. Ще потрібно заїхати в одне місце.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я теж її кохаю, Юлія Бонд», після закриття браузера.
