Мурасакі Сікібу - Повість про Ґендзі. Книга 3, Мурасакі Сікібу

розуміла, що він має підстави ображатися, але, пройнявшись складністю стосунків молодшої сестри з принцом Ніоу, твердо вирішила ніколи ні з ким себе не пов’язувати. «Я впевнена, що навіть улюблена людина після одруження неодмінно завдасть мені страждань, — думала вона. — Ні, нехай краще все залишиться по-старому, щоб ми обоє уникнули розчарування і зберегли до кінця взаємну приязнь». Каору розпитав Ооїґімі про принца і, почувши про її побоювання, заходився втішати, бо, мовляв, весь цей час уважно стежив за ним і переконався в його щирості. Сьогодні Ооїґімі була з ним лагіднішою, ніж звичайно.

«Коли всі теперішні клопоти минуться, — сказала во-на, — я знову зможу спокійно з вами поговорити». Хоча Ооїґімі була у досить дружелюбному настрої, але дверцята перегородки не відчиняла, і було ясно, що найменша спроба зруйнувати цю перепону обурить її. «Може, вона й має рацію... Але я не вірю, що її серце належить іншому», — подумав Каору і, як розсудлива людина, заспокоївся.

«Дуже незручно розмовляти через перегородку, коли важко сказати все, що думаєш, — дорікнув він. — Може, поговоримо так само, як минулого разу?»

«Останнім часом я усе частіше «щоранку в дзеркало, соромлячись, дивлюся»{193}. А тому не хочу вас лякати. Сама не знаю, чому...» — відповіла Ооїґімі, навдивовижу привабливо засміявшись.

«Що ж мене чекатиме, якщо повірю вашим солодким обіцянкам?» — зітхаючи, спитав Каору, і знову вони провели ніч, як самотні фазани у далеких горах.

А принц, не здогадуючись, що Каору знову спав сам-один, сказав: «Я щиро заздрю Каору, який вільно, немов господар, почувається у вашому домі...» Нака-но кімі вельми здивувалася, почувши такі слова.

Пригадуючи, завдяки яким хитрощам вдалося виїхати зі столиці, принц Ніоу страждав, коли настав час прощатися, а сестри, не знаючи, що в нього на душі, тільки зітхали: «Що буде з нами? Чи не станемо ми посміховиськом для людей?» А їх і справді чекало багато прикрощів.

Річ у тому, що у столиці не було місця, куди принц Ніоу міг би таємно перевезти Нака-но кімі. Адже в садибі на Шостій лінії також жив Лівий міністр Юґірі, який досі не пробачив принцові відмову від його дочки, Шостої принцеси, давно призначеної йому в дружини. Ображений міністр нещадно засуджував принца як невиправного вітрогона і навіть поскаржився на нього самому Імператорові та Імператриці. Тож становище принца ще більше ускладнилося б, якби він привіз з гірської глухомані нікому не відому особу і оголосив її своєю дружиною! Якби йшлося про тимчасове захоплення принца, то можна було б обійтися тим, щоб узяти Нака-но кімі до себе на звичайну службу. Однак для нього вона означала набагато більше. Адже він мріяв про те, щоб, досягнувши блискучого становище принца-спадкоємця, яке пророкували йому батько й мати, піднести Нака-но кімі на недосяжну для інших висоту, але поки що тільки чекав свого часу.

Що ж стосується Каору, то, закінчивши будівництво нового будинку на Третій лінії, він збирався урочисто перевезти туди Ооїґімі. «Справді набагато краще бути простим підданим. Принц постійно тужить через те, ще не має змоги часто їздити в Удзі. Нака-но кімі також страждає. А що, як відкрити таємницю про приховані поїздки принца в Удзі його матері? Звісно, вона якийсь час гніватиметься, але для дівчини цей гнів нічим не окошиться. Адже принц не може залишитися там на ніч. Та й вона заслуговує кращого. О, якби мені вдалося допомогти їм!» — думав він і вирішив не дуже приховувати цієї таємниці. Згадавши, що, крім нього, ніхто не подбає про зимову заміну одягу дівчатам, Каору послав в Удзі тканини для завіс, штор тощо, які призначалися для дому на Третій лінії, куди він збирався перевезти Ооїґімі після завершення будівництва, а своїй матері пояснив, що всі ці речі терміново потрібні в іншому місці. Годувальниці та її помічницям він доручив пошити вбрання для служниць гірської оселі.

Першого дня десятого місяця Каору порадив принцові Ніоу поїхати в Удзі, щоб помилуватися багряним листям і водночас подивитися на ловлю молодої форелі з помосту над шлюзом греблі. Принц сподівався, що зуміє виїхати таємно разом з найближчими прибічниками, але, на жаль, через його високе становище в світі не обійшлося без розголосу, а тому до нього приєднався Сайсьо-но цюдзьо, син Лівого міністра Юґірі, та чимало придворних нижчого рангу.

Каору послав Ооїґімі листа з повідомленням про підготовку до поїздки в Удзі. «Майте на увазі, що принц захоче зупинитися на нічліг у вашому домі, — написав він. — Тож не забувайте про обережність, бо чимало юнаків з його почту, які минулої весни приїжджали до вас помилуватися квітами, скористаються нагодою, щоб, перечікуючи дощ, подивитися і на вас...» Ооїґімі веліла у будинку повісити нові завіси, ретельно прибрати покої, вимести в саду скупчене між камінням опале листя, очистити струмки від водоростей. Каору надіслав слуг і вишукані наїдки. Збентежена його турботами, Ооїґімі змирилася з цим, як з чимось неминучим, ніби з долею.

Уздовж річки Удзі — вгору і вниз — снували принцові човни, навколо лунала чудова музика. Молоді служниці зібралися там, звідки видніла річка, але не могли розгледіти принца серед його численних супутників. Багряне листя, немов дорогоцінна парча, покривало дахи човнів. Вітер підхоп­лював дзвінкі голоси флейт. Спостерігаючи за тим, як шанобливо схилялися придворні перед принцом навіть під час потаємної подорожі, сестри думали: «Що ж, заради такого Волопаса варто чекати сьомої ночі...»{194}

Принц узяв із собою і вчених мужів, щоб улаштувати змагання із складання китайських віршів. Коли запали сутінки, човни пристали до берега{195}, і гості почали розважатися грою на музичних інструментах і складанням віршів. Із прикрасами з блідого та яскравого листя на головах вони із великим задоволенням виконали на флейтах п’єсу «Морська синява»{196}, але сам принц не мав спокою, бо втратив надію на те, що зустрінеться на протилежному березі з коханою, яка, напевне, сердиться на нього. Юнаки складали вірші на задані теми і читали їх один одному. Сподіваючись, що удвох з принцом йому вдасться вислизнути, як тільки всі трохи вгамуються, Каору підійшов до нього, щоб домовитися, але саме тоді з’явився старший брат Сайсьо-но цюдзьо, Емон-но камі, в чудовому парадному вбранні та в супроводі численного почту. Він прибув прямо з Імператорського палацу за наказом Імператриці, оскільки поїздка принца Ніоу, як вимагав звичай, мала відбуватися у супроводі належного числа придворних високого рангу. Засмучені такою неприємною новиною, принц і Каору втратили цікавість до розваг, а решта учасників, ні про що не здогадуючись, пригощалися вином і веселилися до самого світанку.

Принц мав намір провести весь день в Удзі, але Імперат­риця відрядила назустріч до нього ще й особистого посланця Дайбу і багатьох інших придворних. Ледве приховуючи роздратування тим, що доведеться повертатися в столицю, принц послав Нака-но кімі листа. Майже не намагаючись надати йому витонченої форми, він докладно описав усе, що лежало у нього на душі, але Нака-но кімі, зваживши, що поряд з ним занадто багато сторонніх людей, навіть не написала відповіді. Тепер вона остаточно зрозуміла, що, займаючи у світі