Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Повість про Ґендзі. Книга 1, Мурасакі Сікібу 📚 - Українською

Мурасакі Сікібу - Повість про Ґендзі. Книга 1, Мурасакі Сікібу

72
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Повість про Ґендзі. Книга 1" автора Мурасакі Сікібу. Жанр книги: Сучасна проза.
Книга «Повість про Ґендзі. Книга 1, Мурасакі Сікібу» була написана автором - Мурасакі Сікібу. Читати онлайн безкоштовно в повній версії. Бібліотека популярних книг "Knigoed.club"
Поділитися книгою "Повість про Ґендзі. Книга 1, Мурасакі Сікібу" в соціальних мережах: 

«Повість про Ґендзі», створена на рубежі X—XI ст. Мурасакі Сікібу, придворною дамою імператриці Сьосі, вважається одним з найвизначніших творів японської літератури. І не тільки японської — по суті, це перший психологічний роман у світі. Розповідаючи історію життя головного героя — Блискучого Ґендзі, сина імператора Кіріцубо, та його нащадків, авторка ділиться з читачами своїми спостереженнями і роздумами. Докладні описи повсякденного життя, любовних та інших людських відносин, пройнятих «сумним чаром речей» (моно-но аваре), створюють враження зустрічі з живими людьми, близького знайомства з їхніми почуттями, думками, радощами і печалями, за якими постає епоха Хейан, її культура, побут аристократії, вірування та звичаї.
До видання увійшла перша частина «Повісті про Ґендзі».

ISBN 978-966-03-8063-9
© І. П. Дзюб, переклад українською, 2018
© Б. П. Яценко, передмова, 2018
© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2001

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 124
Перейти на сторінку:

Мурасакі Сікібу

Повість про Ґендзі. Книга 1

Терени й терни любові — життя Ґендзі

Мурасакі Сікібу та її час

Мурасакі Сікібу — шляхетна придворна дама епохи Хейан, авторка «Ґендзі моногатарі» («Повісті про Ґендзі»), видатного шедевру японської літератури ХІ століття.

Про життя автора «Ґендзі» відомо мало. Ім’я, за яким її знали за життя, — Тоо-но Сікібу, псевдонім же, під яким вона ввійшла в історію, з’явився в ХІ столітті. В імені — Тоо, це онне читання ієрогліфа «Фудзі» (пурпуровий колір квітки wisteria[1]), що вказує на її належність до однієї з гілок могутнього в ті часи клану Фудзівара. Пані на схилі літ служила в Сікібу-сьо (міністерстві церемоній), тому Сікібу. Там же служили її батько і брати. Поява ж терміна «Мурасакі» (цей ієрогліф теж означає пурпуровий колір) у псевдонімі теж пов’язують або з пурпуровим кольором фарби, що отримують з квітки wisteria, в родовому гербі, або з іменем, яким вона назвала головну героїню свого роману — кохану дружину принца Ґендзі.

Народилася Мурасакі вірогідно на початку 80-х років Х століття і, як відомо з історії кар’єри її батька, юність провела в столиці держави Хейан-кьо (нині Кіото). Затим батько був призначений губернатором провінції Етідзен (нині преф. Фукуї) на узбережжі Японського моря, тож юна панночка якийсь час, певно, жила там.

У кінці Х століття вона вийшла заміж за одного з племінників могутнього можновладця держави — Фудзівара Нобутака. Народила доньку й овдовіла в 1001 році. В першій декаді ХІ століття була запрошена до двору імператора як фрейліна імператриці Акіко (в історії відома як Фудзівара-но Сьосі), доньки Фудзівара Мітінага. Певно, це сталося через те, що на той час вона почала працювати над повістю про Ґендзі, і це було помічене регентом Мітінага. Тому він запросив молоду інтелектуалку до служби в почті своєї поважної доньки. Мурасакі була високоосвіченою жінкою, зналася на ієрогліфіці та китайській літературі, орієнтувалася в історії Японії, надто в деталях ранньої державної історичної хроніки «Ніхонсьокі» (720 р.), яка була написана китайською мовою. Пізніше це дозволило ій виконувати функції консультанта в міністерстві церемоній. Судячи із записів в її опублікованому щоденнику, разом з виконанням поточних обов’язків фрейліни вона консультувала юну імператрицю з проблем китайської поезії. Деталі викладу в повісті про принца Ґендзі вказують на хист Мурасакі до малювання, каліграфії (в Китаї та Японії каліграфія ієрогліфів — це вид мистецтва), мистецтва етикету і протоколу, гри на кото, що дозволяло їй посідати шляхетне становище при дворі.

Коментатори повісті про Ґендзі та щоденника Мурасакі доходять висновку, що вона є одноосібним автором «Ґендзі моногатарі», в тексті якого були й пізніші вставки та ревізії. Сюжет величезного роману ріс і розвивався в міру росту життєвого досвіду та майстерності його авторки. Доведено, що й останні розділи художнього твору теж належать перу (точніше пензлику) Мурасакі, вже зрілої і досвідченої жінки. Вважають, що в разі якщо протяжність її життя співмірна з життям головного героя роману — принца Ґендзі, то вона прожила понад 50 років (зазвичай це середня тривалість життя людини у Х—ХІ століттях) і померла в 30-ті роки ХІ століття.

Місце автора і роману в літературі. В кінці епохи Хейан були спроби імітації роману, але їхні автори не виявили майстерності, притаманної цій Великій жінці, — її розуміння складності та комплексності людського духу, її здатності творити ілюзію (нині ми сказали б — віртуальну реальність) особистої присутності у подіях, висвітлених на сторінках художнього твору, вміння пізнавати сутність, душу речей. (Передбачаємо, що не один пересічний читач, не обтяжений знанням історії Японії, читаючи роман, побачить у постаті найбільшої любові, а затим коханої дружини осяйного принца Ґендзі саме її — шляхетну придворну даму Мурасакі Сікібу.) Вона була автором, який малював образи своїх героїв через висвітлення їхніх характерних рис та особливостей, а не застосовуючи риторичні образи та метафори, що були риторичними засобами більшості ліричних традицій японської літератури, а особливо поезії того часу.

Ім’я Мурасакі Сікібу стоїть поруч із Сей-Сьонаґон, теж придворної дами (авторки «Записок в узголів’ї»), в японській літературі ранньофеодальної доби Хейан (VIII—XII ст.)[2].

Епоха Хейан (794—1185 рр.) була відносно спокійним періодом буремної історії молодої на той час японської держави. У попередні століття у сув’язі племен, які прийшли на архіпелаг (прийшли з двох напрямів — з материка й із західної частини океа­ну), склалися духовно-цивілізаційні підвалини формування суспільства і держави. Це були: виключно японська релігія сінтоїзм (сінто — шлях богів) та дві філософські системи, що прийшли з материка, — релігія буддизму та доктрини конфуціанства. Склався симбіоз релігій, які взаємодоповнювали одна одну.

Сінто — це особливий погляд на світ, природу і суспільні відносини, що сягає коренями в міфологію та покони тих племен, які освоювали архіпелаг. Основні ідеї релігії: саморозвиток (світ розвивається сам по собі, і добре вже те, що він є); сила життя — звідси природне для японців відчуття краси (моно-но аваре) і мистецького смаку (згадаймо: милування квітами, листям осінніх кленів, чистого снігу, горою Фудзі тощо); єдність природи і людини — немає поділу на живе і неживе, живе все, а в людині живе боже єство — камі, щось ніби іскри божої; богів — камі — безліч, до їх числа належать духи гір, річок, каменів, дерев, вітру, покровителі ремесел... духи предків, ці боги пронизують весь світ, і іскра божа є у всьому.

Конфуціанство — особлива філософська система, зведення настанов і правил, розроблених древнім китайським мислителем Кун-цзи (Конфуцієм). Згідно із вченням, першоосновою всього є «Тянь» (Небо). Це всемогутня першооснова, як і Земля, створює все суще і керує ним. Усі явища життя — результат взаємодії двох начал — чоловічого «ян» та жіночого «інь». Людина має діяти згідно з принципами «жень» (ієрогліф людина), куди входять скромність, доброта, милосердя, альтруїзм тощо, і строго виконувати норми «Гі» — етикету, обрядів і благопристойності. Особливо важливий принцип — «сяо», шаноби дітей до батьків (перш за все до батька). Діти мають не тільки поважати батьківську волю, але й виконувати її без заперечень, як волю Неба. (В Японії цей принцип називається «оябун-кобун».) Сім’я — головна складова суспільства і держави. Тож конфуціанське вчення вподобали можновладці й еліти суспільств як Китаю, так і Японії. В Японії воно поступово вкорінювалось у часи Середньовіччя і досі є важливою моральною основою суспільства.

Буддизм прийшов у Японію в VI столітті й залишається співмірною з сінтоїзмом поширеною в країні релігією (за статистикою, в сучасній Японії кількість вірян більша за кількість населення). Це перша світова релігія, добре знана науковцями, тому деталізувати суть вчення не будемо. У VI столітті (552 р., науковці називають також 538 р.) тексти, що висвітлюють його суть (сутри), дійшли в Японію. (Автор цих рядків сподобився бачити інкунабули зі Священними сутрами у броньованому сховищі біб­ліотеки університету Рюкоку в Кіото.) Попервах опорою буддизму в країні стали храми столиці Нара, підтримувані правлячими кланами, а поширення цієї релігії в державі пов’язано з іменем Сьотоку Тайсі. Принцу-регенту приписують честь перейменування країни Ямато в сучасну назву Ніхон («країна сонця, що сходить»), але головна його заслуга — створення державного законодавства (так звані Закони Сьотоку Тайсі 604 р.).

1 2 ... 124
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повість про Ґендзі. Книга 1, Мурасакі Сікібу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Повість про Ґендзі. Книга 1, Мурасакі Сікібу"