Майкл Крайтон - Загублений світ

в африканській саванні. Вона продовжувала йти, байдужа до власного дискомфорту. Коли вона наблизилася до верхньої частини хребта, то вийшла на звірину стежку, — широку ґрунтову дорогу, що вела крізь джунглі. Стежкою йти було легше і, пройшовши хвилин із п’ятнадцять, вона почула збуджений гавкіт звідкись попереду. Це нагадало їй про собак, і вона обережно продовжила рух.

За кілька секунд щось затріщало у підліску, одночасно з кількох напрямків, і раптом темно-зелена тварина, схожа на ящірку, вирвалася з заростей з величезною швидкістю, скрикнула і перестрибнула через неї. Вона інстинктивно нагнулася і ледь встигла отямитися, як з’явилася друга тварина і промчала повз неї. За якісь хвилини повз неї пробігло ціле стадо тварин з усіх боків, виючи від страху, а потім одна з них зачепила її і збила з ніг. Вона впала на землю, а навколо неї стрибали й падали інші тварини.

За кілька футів від стежки вона помітила величезне дерево, в якого низько звисали гілки. Вона діяла не думаючи: схопилася на ноги, взялася за гілку і вилізла на неї, потім вище і вище. Щойно вона опинилася у безпеці, як під деревом пробіг новий динозавр, з гострими пазурами, який переслідував цих зелених істот. Коли він пробігав, вона помітила, що в нього темне тіло шість футів заввишки, з червонуватими смугами, наче в тигра. Незабаром з’явилася друга смугаста тварина, потім третя — ціла зграя хижаків, які сичали й гарчали, переслідуючи зелених динозаврів.

За роки польових досліджень Сара навчилася автоматично рахувати тварин, які пробігали повз неї. За її підрахунками, смугастих хижаків було десять, і це відразу ж її зацікавило. Це здалося їй нерозумним. Щойно зник останній хижак, вона зістрибнула на висушену землю і рушила за ними. Це був нерозумний вчинок, але цікавість була сильніша за Сару.

Вона гналася за ними, піднімаючись вгору, але ще не діставшись вершини. За гарчанням та ревом хижаків зрозуміла, що вони таки піймали якусь тварину. Згори вона побачила, як вони вбивають свою жертву.

Це було зовсім не схоже на те, що вона бачила в Африці. На рівнині Серонера цей процес мав власний порядок, був доволі передбачуваним і в певному сенсі майже урочистим.

Найбільші хижаки, леви або гієни, підходили до туші найближче, і їли м’ясо разом з дитинчатами. Далі своєї черги чекали грифи та африканські марабу, а ще далі насторожено кружляли шакали та інші дрібні падальники. Після того, як великі хижаки завершували свою трапезу, підходили менші тварини. Різні тварини ласували різними частинами тіла: гієни та грифи їли кістки; шакали обгризали скелет начисто. Такий порядок існував щодо будь-якої жертви, і тому навколо здобичі було дуже мало чвар або бійок за їжу.

Але тут вона побачила натовп і несамовите пожирання здобичі. На тварину відразу ж накинулися смугасті хижаки, люто відриваючи шматки від туші, час від часу зупиняючись і з гарчанням відбиваючись один від одного. Їхня боротьба була неймовірно жорстокою — один хижак вкусив сусіда, завдавши йому глибоку рану в боці. Кілька інших хижаків відразу заклацали зубами біля тієї ж тварини, яка з сичанням покульгала геть, стікаючи кров’ю. Відійшовши, поранений хижак відігрався на іншому, вкусивши його за хвіст і серйозно поранивши.

Молодий динозавр, приблизно вдвічі менший за інших, проштовхувався вперед, намагаючись і собі вхопити шматок туші, але дорослі не хотіли звільняти для нього місце. Натомість вони гарчали і люто огризалися. Молодик змушений був швидко відстрибнути назад, щоб ухилитися від гострих, мов бритва, ікол дорослих. Малят Гардінг взагалі не помітила. Це була спільнота жорстоких дорослих.

Поки вона спостерігала за великими хижаками, їхні голови й тіла вкрилися кров’ю, на черевах та шиях було видно чимало шрамів. Очевидно, це були швидкі й розумні тварини, однак вони постійно боролися. Невже саме так і розвинулася їхня соціальна організація? Якщо так, то це рідкісний випадок.

Тварини багатьох видів боролися за їжу, територію та парування, однак у цих боях агресія часто була показною та ритуальною; серйозних травм завдавали дуже рідко. Звичайно, були й винятки. Коли самці-бегемоти боролися за контроль над гаремом, вони часто серйозно ранили інших самців. Але все одно не було нічого подібного до того, що вона бачила зараз.

Поки вона спостерігала, поранений динозавр підкрався і вкусив ще одного хижака, який заревів і стрибнув на нього, вдаривши довгим пазуром на нозі. Пораненого вмить розпатрали — через широку рану вивалилися бліді кільця кишечника. Тварина з виттям впала на землю, і троє дорослих відразу ж відвернулися від здобичі і стрибнули до її тіла, почавши жадібно його шматувати.

Гардінг заплющила очі і відвернулася. Це був інший світ, який вона зовсім не розуміла. Шокована, вона попрямувала вниз схилом, обережно рухаючись подалі від місця вбивства.

Шум

«Форд Експлорер» безшумно рухався серед джунглів. Вони їхали звіриною стежкою, що тяглася гребенем хребта, повертаючись до схованки у долині.

За кермом був Торн. Він сказав Малкольмові:

— Ти раніше казав, що знаєш, чому вимерли динозаври…

— Ну, я впевнений, що так, — відповів Малкольм. — Основна ситуація досить проста. — Він посовався на сидінні.— Динозаври виникли у тріасовому періоді, близько 200 мільйонів років тому. Протягом наступних періодів — юрського та крейдяного — вони набули поширення. Доволі довгий період часу — приблизно 150 мільйонів років — вони були домінуючою формою життя на цій планеті.

— З огляду на те, що ми тут існуємо лише 3 мільйони років, — додав Едді.

— Давай не будемо гнути кирпу, — відповів Малкольм. — Три мільйони років тут існують деякі карликові мавпи. Але не ми. Істоти, яких чітко можна визначити як людей, існують на цій планеті лише тридцять п’ять тисяч років, — сказав він. — Саме тоді наші предки розмальовували печери у Франції та Іспанії мисливськими сценами, щоб їм пощастило на полюванні. В історії Землі це — ніщо. Ми щойно приїхали.

— Гаразд.

— І, звичайно, навіть 35 тисяч років тому ми вже змушували види вимирати. Печерні люди так багато полювали, що тварини вимерли на кількох континентах. У Європі були леви й тигри. У Лос-Анжелесі — жирафи й носороги. Дідько, та 10 тисяч років тому предки корінних американців полювали на мамонтів, доки ті не вимерли. У цій людській тенденції немає нічого нового…

— Іяне…

— Ну, але це факт, що ваші сучасні ідіоти думають, ніби відкрили щось нове…

— Іяне. Ти говорив про динозаврів.

— Правильно. Про динозаврів. Хай там як, а протягом 150 мільйонів років динозаври були настільки успішними, що у крейдяному періоді налічувався 21 їхній основний вид! Деякі, наприклад, камаразаври та фаброзаври,