Фредрік Бакман - Ми проти вас

— Цаккель? Навіть не знаю. Ненормальна дівка. Здається, їй цілком насрати на думку Петера Андерссона…

— Це добрий початок, — гмикає Рамона.

— …але я підозрюю, що Теему і його хлопці не в захваті від того, що тренером виявилася жінка, — завважує Суне.

Рамона пирхає.

— Вони люблять свій клуб. Ти сам це знаєш. Але хлопці мають побоювання, що її сюди поставили для піар-перевороту. Вони не хочуть, щоб із них робили посміховисько, і не хочуть домішувати до хокею цілу купу політичних мотивів.

Суне закочує очі.

— «Мотиви»? Так це тепер називається? То дівкам уже не можна спати з тими, з ким хочеться?

— Агій! Та ж НІХТО не ставиться до лесбійок із більшим розумінням, ніж я! Якби хто питав, скажу, що думаю: вони витягнули свій щасливий білет! Про чоловіків нема що й розважати, їх можна хіба прогнати геть.

— Тоді в чому проблема з Цаккель?

— Проблема в тому, що хлопці вважають, начебто нею керують і Петер Андерссон, і спонсори, і політики, а вони не хочуть знову мати тренера, схожого на…

Рамона затнулася. Але Суне продовжує:

— Схожого на мене? Слабака?

Йому відомо, що про нього говорять. Що за останні роки він дозволив спонсорам і політикам заволодіти клубом і пустити його на дно, навіть не виступивши проти цього. Люди мають рацію: Суне постарів, він занадто втомлений для боротьби. Він сподівався, що самого хокею буде достатньо, аби втримати правильний курс клубу — як економічно, так і морально, — але помилився щодо обох припущень.

— Я не хотіла тебе образити, — бурмоче Рамона.

— Ет, вони правду кажуть. Якби ж я міг дати цьому місту більше причин для радості. Але Цаккель — не я.

— Що ти маєш на увазі?

— Вона з тих, хто перемагає.

— Ти прийшов сюди, щоб я дала тобі пораду? Хлопцям потрібні докази.

Суне зітхає.

— Тоді передай вітання Теему і скажи, щоб його молодший брат, після того як вийде зі стаціонару, одразу приїхав до льодової арени.

Після цього Рамона втрачає самовладання. Усе стає дедалі складнішим.

* * *

Петер пізно повертається додому. Міра сидить за кухонним столом перед ноутбуком, вона рано поїхала з роботи, щоб приготувати дітям вечерю, зайнятися пранням і прибиранням. Тепер Міра знову взялася за роботу, але її шефи цього не бачать; загалом, якщо порівняти з робочими годинами її колег, вона працює більше часу, але однаково її почнуть називати «та, хто завжди раніше йде додому». Бути матір’ю — те саме, що й осушувати фундамент будинку або перекривати дах: на це йде багато часу, поту і грошей, а коли роботу завершено, все виглядає точнісінько так, як було на початку. За виконання таких завдань відомим не станеш. А от відпрацювати додаткову годину в офісі — це ніби повісити красиву картину або нову лампу яку всі помітять.

Петер говорить із Мірою, Міра говорить із Петером, але вони не дивляться в очі одне одному. Як минув твій день? Добре, а як твій? Добре. Діти поїли? Так, у холодильнику ще залишилося. Можеш завезти їх завтра зранку до школи? Мені треба рано їхати до льодової арени. Міра відповідає «звичайно», попри те, що їй хочеться закричати «а як бути з моєю роботою?». Петер каже «дякую», попри те, що йому хочеться прошепотіти «здається, я йду на дно». Міра запевняє «все окей», коли їй хочеться закричати «рятуйте!». Після цього вони мовчать, хоча обоє відчувають оте «я сумую за нами». Петер виходить із кухні, не провівши пучками пальців по Міриному волоссю, Міра далі сидить за столом, не дихаючи йому в шию.

* * *

Рамона сердито дивиться на Суне.

— Ти з мене жартуєш?

— Ні. У цієї Елісабет Цаккель нема почуття гумору.

— Вона збирається дозволити Відарові знову грати в хокей? А що про це каже Петер?

— Їй насрати на думку Петера.

Рамона крекче. Брати Рінніуси завжди були їй трохи ріднішими за всіх інших хлопців із «Хутра». Теему щотижня закуповує для неї продукти, Відар колись робив тут домашні завдання. Багато років тому, якраз після смерті Гольґера, брати почули, як хтось розповідав, що Рамона «стала забудькуватою, і в неї, напевно, Альцгеймер». Ні, Рамона не захворіла, вона просто мусила якось жити з розбитим серцем, але хлопці вичитали в інтернеті, що процеси старіння мозку можна стримати, якщо його тренувати, і вони змушували Рамону розв’язувати кросворди. Щоранку вони приходили до її пабу з новим кросвордом. За це Рамона голосно шпетила братів і відчувала до них безумовну любов.

Тож тепер вона каже:

— То що виходить: Відар сере на письмовий стіл, а Цаккель сере на Петера? Це добром не закінчиться.

— Таки ні, — погоджується з нею Суне.

Рамона чухає собі підборіддя склянкою віскі.

— Це не схоже на тебе — виступати проти Петера.

— Не схоже, — підтверджує Суне.

— Тоді — чому? Ця тренерка аж настільки неймовірна?

Суне зітхає, аж йому в носі тремтять волоски.

— Рамоно, ми або виграємо, або зникнемо. Відар завжди був несамовитим воротарем, і якщо він таким залишився, я готовий ризикнути, навіть попри його… риси характеру.

— Чорт на старості теж Богу молиться, — усміхається Рамона.

— Зможеш улаштувати все так, щоб Теему привів Відара на тренування? — запитує Суне.

Рамона піднімає брову.

— Послухай, приблудо старий, ти хіба не пам’ятаєш, як Відар грав у хокей? Коли закінчувалися тренування, вам доводилося волочити його геть із льоду! А тепер він просидів ЗАМКНЕНИЙ у якомусь… біс його знає… та ж тобі не вдасться втримати його від льодової арени, навіть якщо будеш стояти зі зброєю в руках!

Рамона не каже те, про що насправді думає, — що вона сама, якщо виникне потреба, притягне Відара до льодової арени. Їй так і не вдалося врятувати Теему, він був занадто озлоблений, щоб змінитися. Але Відар, можливо, ще здатен прожити інше життя, і Рамона не втратить цього шансу, хай навіть це вартуватиме її власного життя.

Суне киває і пригублює віскі. В очах щипле.

— Тоді що ж…

Він мовчить. Рамона фиркає:

— Щось іще?

Суне стає соромно від того, що так легко зрозуміти, що в нього на думці.

— Є ще одна річ, про яку я хочу попросити. Це не заради клубу, а для мене. Є одна дівчинка, її звуть Алісія, їй чотири з половиною роки, вона живе трохи далі, біля…

— Знаю те мале чортеня, — насуплено каже Рамона, але не тому, що знайома з малою, а через те, що дорослих з будинку Алісії знають у кожному місцевому