Тимур Іванович Литовченко - Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко

Ізабелла нізащо не хотіла відпускати чоловіка! Навпаки, вона категорично заявила, що бажає негайно відпочити саме на Тенеріфе – і край! А тоді вже ніякі вмовляння та обіцянки не могли вплинути на це її рішення… Кінець кінцем Гаррах винайняв на місяць віллу, куди й відвіз вагітну дружину. Вілла була розташована на березі океану поруч з тим самим фешенебельним готелем для VIP-клієнтів, їх об’єднувала спільна лінія пляжу. З боку суші вілла добре охоронялася, отож жодних підстав для занепокоєння, здавалося б, не було.

* * *

На Тенеріфе Ізабелла почувалася чудово: свіже повітря, щоденні вечірні прогулянки океанічним узбережжям швидко заспокоїли її. Напруження останніх місяців поступово зійшло нанівець, вона добре спала і з апетитом харчувалася виключно дарами океану.

Садівник Педро – син місцевого рибалки показав їй, як натягувати тенета і встановлювати пастки біля скель. Тепер під час щовечірніх прогулянок перед сном жінка перевіряла, яка живність потрапила в її снасті. Це нове захоплення ледве не обернулося для сімейства Гаррахів справжньою бідою…

Замислений і збудований Ернстом елітний комплекс процвітав. Котеджі здавалися цілий рік – причому недешево. Комплекс був закритий, він добре охоронявся, та й поліція не заїжджала туди без крайньої потреби: кому ж хочеться нариватись на неприємності?! Отож, окрім сімей звичайних відпочивальників, там знаходили тимчасовий притулок усі, кому було необхідно сховатися на певний час і хто міг при цьому щедро заплатити.

Не дивно, що саме там опинилися одного разу троє французів-переростків із категорії «золотої молоді». Ці дітки високопосадовців (яким було вже під 30 років) із завидною регулярністю вгрузали то в один, то в інший гучний скандал. Востаннє лобуряки відзначилися тим, що гуляючи в одному з паризьких ресторанів, неабияк напилися й затіяли бійку, а господар закладу викликав поліцію. Намагаючись уникнути відповідальності, вони вскочили в автівку і спробували втекти від правоохоронців, але на одному з перехресть насмерть збили бабусю. І хоча місце злочину полишили благополучно, проте тепер, з легкої руки високопоставлених батьків, змушено переховувалися. Закритий котеджний комплекс на Тенеріфе підходив для цього якнайкраще.

І ось «золоті дітки» опинилися, можна сказати, у «золотій клітці»! Справді, в цьому занудному місці не можна було ні покричати, ні побитися, ані побешкетувати як слід, оскільки постоялець будь-якого котеджу в разі потреби міг найняти армію адвокатів і притягнути їх до відповідальності, – а там і лиховісне ДТП спливе! Тоді вже точно в’язниці не уникнути… Отож лобуряки день за днем нудилися, не знаючи, чим зайнятися. До вечора вони встигали спустошити свої міні-бари, а тоді вже в сутінках вирушали вештатися по пляжу в пошуках бодай якихось пригод.

Той вечір був теплим і безвітряним. Вже почався відплив, оголюючи серед білого піску темні острівці застиглої лави, надійно приховані вдень під товщею прозорої води. Ізабелла чекала на чоловіка, який вже давно мав прийти до неї, щоб супроводжувати під час вечірньої погулянки. Однак з невідомої причини Ернст затримувався. Вона ж сердилася на нього, гостро відчуваючи нестачу уваги та ще більше накручуючи себе.

Коли її терпець нарешті урвався, Ізабелла вийшла зі свого котеджу і попрямувала до пляжу. Попервах охорона пішла слідом за нею, проте жінка озирнулася і розлючено скрикнула:

– Анумо геть з очей моїх!

Розуміючи, що господиню краще зайвий раз не дратувати, охоронці слухняно розвернулися і пішли назад. Справді, стирчати на березі й вислуховувати від вагітної жінки необґрунтовані претензії на свою адресу – ще те «задоволення»… В їхньому елітному котеджному комплексі відпочивають бізнесмени, політики й адвокати з родинами. Все тихо-мирно. Ніякої небезпеки в такому місці просто не може бути! Тоді навіщо охорона цій навіженій?!

Гуляючи, Ізабелла помітила в одному з плетених кошиків-пасток, розставлених біля скель, двох величезних крабів. Забувши про все на світі, вона кинулася за здобиччю… як раптом зустрілася поглядом з одним із трьох мажорів, які з’явилися на пляжі невідь-звідки! Злі іскорки вигравали в налитих кров’ю очах лобуряки. «А ось і здобич!» – з веселим полегшенням подумав він. Справді, вагітну жінку-азіатку легко можна було сприйняти за чиюсь служницю – отож нарешті є з ким подуркувати і побешкетувати!

Мажор відокремився від друзів і кинувся до жінки. Передчуваючи недобре, Ізабелла різко побігла назад до котеджів. Мажор голосно зареготав і кинувся слідом. Не маючи колишньої спритності, втекти вона не змогла, тому бешкетник легко зловив її за руку. Ізабелла голосно скрикнула, але вітер відніс її відчайдушні крики про допомогу убік океану. Тоді вона почала благати:

– Відпусти мене! Я ж чекаю на скору появу дитини!..

Мажор лише нахабно поглянув на неї, дихнув густим перегаром і розв’язно зареготав у відповідь. А до них уже поспішали двоє інших… Тоді жінка приловчилася і вкусила його за руку.

– Ой! – вереснув той від болю, розтиснув пальці та, втративши рівновагу, гупнувся на пісок. Ізабелла теж ледь не впала, але, якимсь дивом втримавшись на ногах, спробувала якнайшвидше втекти геть.

Та навздогін за нею кинулися двоє інших мажорів, які теж хотіли безкарно познущатися над слабкою й беззахисною «служницею». Усі троє побігли уздовж пляжу. Хоча Ізабелла від початку перегонів мала певну фору, вона вже вибивалася з сил і ледь не впала, коли дужі чоловічі руки раптом підхопили її і дбайливо опустили на землю за кам’яним виступом, приховавши від сторонніх очей. Не зрозумівши, куди вона зникла, переслідувачі на мить зупинилися, потім, зметикувавши, що жінка могла сховатися у штучному гроті неподалік, кинулися туди…

Як раптом дорогу їм заступив незнайомий молодий чоловік. Він був не такий високий і огрядний, як вони. Стрункий і спритний незнайомець легко ухилявся від їхніх ударів, робив фальшиві випади, виснажуючи суперників і відтісняючи від входу в грот, де переховувалася налякана Ізабелла.

Мажори задихалися і вже були ладні піти геть, коли з’явився їхній товариш. Підкравшись іззаду, він вдарив захисника «служниці» каменем по голові. Той упав, ніби підстрелений в польоті птах, безладно розкинувши руки. Попервах мажори очманіло дивилися на нерухоме тіло, а потім, як і годиться боягузливим тварюкам, кинулися геть від жахливого місця.

А тим часом на берег уже поспішали охоронці комплексу. Випередивши їх, на джипі мчала озброєна берегова поліція. Юнака забрали в лікарню з черепно-мозковою травмою, надмірно зарозумілих лобуряків упіймали й відвезли до найближчого поліційного відділку для з’ясування всіх обставин інциденту. Тепер ці представники «золотої молоді» скавучали, немов побиті цуцики, відчуваючи, що за спробу від душі «потішитися» сьогодні ввечері доведеться заплатити дорого… ой, до чого ж дорого!..

Звісно, пробачати лобурякам їхню жорстоку витівку Ернст Гаррах нізащо не збирався. Але насамперед він терміново, приватним літаком