Олег Богданович Лишега - Поцілунок Елли Фіцджеральд

у світлі над морською безоднею. Кажу вам — каюся, я розчарував його. Бути розтерзаним тим дзьобом і стати плоттю його, тими крилами і оком — який пишний вінець, яке вознесіння; яке життя по смерті. Вечірній відплив
Давно океан не був такий тихий; п’ять нічних чапель Летять уздовж берега, нечутні в завмерлому повітрі Понад спокоєм відпливу, де застиг відбиток їхніх крил. Сонце схилилось і вода відійшла між водорості по скелі, Але виростає віддалена гора хмари. Прибій шепоче. Великі хмари — тіні пропливають в опаловій воді. Крізь запону світу проблискує бліде золото, і вечорова Зоря раптово зринає летючим смолоскипом. Так, ніби не нам суджено бачити її; чепуриться за Лаштунками світу вже для інших очей. Скунс
Виразки війни і миру, відверті гуртові злочини, що накликають бойню, ненасить, брехні перемир’я І мстивість переможця: як же на віддалі Вони лагідніють — блакитні гори і квітучі багна у протяжнім краєвиді історії — Калігула Стає кумедним блазнем, а Чингізхан Просто генієм, великим трагіком. Візьмімо сьогочасних вождів — Сталін щойно вмер — Побачите, як хутко блякне кров, а суцільний жах Стає словом у книзі. У нас тут водяться тваринки,       неквапливі родичі горностая і ласки, Смугасті скунси, що можуть сикнути з-під хвоста Таким тяжким смородом, що жоден вовк чи дика кішка         не підступиться; хода їх певна, Озброєні єдино своїм оторопним духом. Але почутий здаля — ви зауважили? — який тонкий пах. Наче подих папороті і вогкого ґрунту Глибоко у зарослім приярку надвечір, Студена вода сльозиться замшілими валунами, бистра форель збрижила плесо. — Відстань очищує. Люби дикого лебедя